#8. У чому феномен українського поетичного кін‪о‬ DTF Magazine

«Тіні забутих предків» Сергія Параджанова, мабуть, досі залишаються ключовим фільмом доби українського поетичиного кіно. Стрічка відкрила світу актора Івана Миколайчука та оператора Юрія Іллєнка, які згодом продовжили традицію метафоричності та образності у своїх режисерських роботах. Фільми цієї течії були відповіддю радянському реалізму під час «хрущовської відлиги» в 1960-х.

Радянська цензура стала й основною причиною заборони показів художніх фільмів з яскраво вираженою алегоричністю. Засобами поетичного кіно режисери критикували режим, показували традиції та звичаї українського народу, а також винаходили свою кіномову, яка була нашою «Новою французькою хвилею».

Що ж такого феноменального створили представники поетичного кіно? Чому в епоху гласності 1990-х не вдалося відтворити цю течію? Чи можуть тогочасні фільми бути аполітичними і, зрештою, які стрічки варто подивитися, щоб краще зрозуміти ту добу?

Шукаємо відповіді у цьому епізоді спеціального подкаст-проєкту DTF Magazine для артпроєкту МОТ («Модуль тимчасовості») разом з режисеркою і сценаристкою Марисею Нікітюк («Коли падають дерева») та кінодослідником і режисером Стасом Битюцьким («Нетерпимість»).

▫️Що таке MOТ?«Модуль Тимчасовості» — новий тимчасовий культурний простір у Києві від команди don’t Take Fake. У двоповерховій конструкції, збудованій з 27 контейнерів-модулів, протягом трьох місяців (з 17 лютого до 14 травня) відбуватиметься виставка за участі 28 художників з 10 країн та серія спеціальних подій. У такий спосіб команда хоче продемонструвати, що в Україні навіть під час війни можливі масштабні культурні проєкти, а також зібрати кошти на відновлення культурних інституцій, які постраждали внаслідок російської агресії. Докладніше — в нашому спецпроєкті donttakefake.com/don-t-take-fake-…edstavlyaye-mot/