Душний Ді‪д‬ Іван Титаренко

Шок-контент, Душний Дід повернувся. Після довгої паузи я прийшов з новим епізодом. Цього разу про те, що бентежить волонтера. Тобто - особисто мене. Але я спробую якось генералізувати досвід.

Тому трошки поговоримо про конкуренцію, емпатію та т.і.

Голосуванням темою для цього епізоду було обрано історію Корчівників, створення та сьогодення. Тож сьогодні пограюся в історика. По структурі розпочну з хронології того як я познайомився з хлопцями та втягнув їх в цей балаган. Потім трошки розповім про структуру та процесси. Ну і після цього - плани та відповіді на питання.

Сьогодні я буду говорити про українців та війну та спробую дати відповідь на питання чи забули українці про війну. На мою думку ні, не забули. Але… є нюанс. Або навіть декілька.

Це перший випуск подкасту коли я когось запросив на запис. І це Сергій, один із Корчівників. Водій, веселий та відкритий хлоп. Все інше стане зрозуміло з запису.



Обережно - там є матюкі та трохи дивних жартів.

Я довго думав якою зробити наступну серію і плюс презентувати хлопців. Просто брати інтерв’ю в мене не вийде - це досить складний формат і цікавість контенту дуже залежить від багатьох факторів. Скіл інтерв’ювера, вміння щось цікаво та зрозуміло розповідати у гостя. Монтаж буде треба робити, а в мене з часом зараз не так добре.

Тож я спитав хлопці і вони нагадали мені як ми якось повертались з однієї з поїздок і то чи я, чи Антон спитали: “Яка твоя найулюбленіша поїздка”. І з цього мене виникла ідея формату. Це будуть дві історії. Історії які можна протиставити одна одній. Щось різне, щось, що надасть можливість відчути різницію. Наприклад найлегша та найтяжча. Або найвеселіша та найгрустніша. Чи ще щось.

Чому так? Бо це життя. І воно завжди різне. І бувають як гарні історії, так і ні. І я тут намагаюсь показати наш досвід різним та життєвим.

Перш ніж розповідати про хлопців з Корчівників необхідно створити якийсь контекст. Необхідно створити історію, в якій вони з’являться як повноцінні участники, а не просто презентувати випадкових людей.

І для цього я вирішив обрати історію про Міцубісі Пажеро який був у нас волонтерською машиною.