Непрочитан‪е‬ Радіо Накипіло

Епізод новий, а Степан незмінний! І для певних верств київсько-письменницько-читацького населення стає ну просто незамінним. Як йому це вдалося? Наполегливою працею і суворим розпорядком — тільки так діло й робиться.

Але от лихо: не пишеться Степанкові. Ані рядочка не написав із моменту свого останнього тріумфу. І ніби вражень більш ніж досить, знайомств нових і цікавих, а не пишеться! Натомість він багато читає рукописів від юних авторів — тепер має таку роботу. Іще не критик, але вже не той Степан, що постав перед нами на перших сторінках твору. Зростає та змінюється. Страшенно цікаво, куди ця стежка його (і нас як спостерігачів) виведе. 

Маємо надію, у якесь світле майбутнє. Хоча чи можливо це з такою каламутною людиною? 

Читацьке серце, далебі, кров’ю облилося на моменті Зосьчиних міркувань про аероплани й бомби. Згадали, либонь, як то в сиву давнину не боялися ми ані літаків у небі, ані думок про смерть — далеку й незбагненну. А Зоська така тривожна, ніби у 2024-му живе, а не на сто років раніше. Та й Степан, годі казати, надто сучасна особа.

У цьому творі багато краси й ницості людського перебування на землі. Гола правда й погано одягнена брехня, якими Степан усе намагається прикрасити свої дні: ніби й прагне бути чесним із собою, а все одно виходить якась чортівня. Обманює себе, Зоську, але нас не обдурить. Ми маємо якісні мікроскопи, тож нумо препарувати персонажа разом, щоб уникати таких степанів у житті!

Говоримо нині про Її Величність — Літературу. Точніше, то Степан із поетом Вигорським розмовляють, а ми підслуховуємо, бо нам дозволено — нам Підмогильний індульгенцію видав. 

Загалом у творі багато йдеться про літературну кухню: відчуття митця, який переживає натхнення, кризу, а за цим — розпач. Постає перед складними дилемами: долучитися до якоїсь спілки чи бути самітним водоспадом. 

Автор вигулює нас видавництвами, друкарнями, але й пивничками, бо яке життя мистецьке без цих затишних, пропахчених спиртом і нікотином місцин? Ви могли б нам заперечити, що це стереотип про мистецьке життя, який ми намагаємося закріпити в головах слухачів і слухачок. Але стривайте! Жоден митець на нашому шляху ще не намагався заперечити цього простого факту!  

Диваку Степанові таланить. Збірка виходить друком, Зоська з вовченяти перетворюється на пухнасте зайченя. Про що ще мріяти? Лишається тільки філософствувати.

У черговому епізоді «Непрочитаного» послухаємо зухвалі думки поета Вигорського, його роздуми після мандрів про релігію та революцію. Необережні думки, як для епохи Підмогильного, але такі вже наші сміливі митці. Безсмертні, попри своє коротке життя.

У цьому епізоді перипетій — аж дух спирає! Любов (хоча не хотілося б паплюжити це чудове слово, уживаючи його до Степана Радченка) головного героя до однієї жінки приводить його до іншої, ним раніше покинутої. Майже клясичні сценарії життя: наплужив і сподівався ніколи про це не згадати. Але доля завше має інші плани на наше буття.

Так! Степанко перестріне мусіньку. Цікаво, як вона там? Ой, кепсько. Але як же нашому героєві байдуже — аж страшно. Тому він і далі підкорює Зоську й літературну галузь. З письменництвом не таланить, а із Зоською — і поготів. Але чого Степанові не позичати, то це впертості й наполегливості. Тож щось / хтось та й підкориться йому. А може, як це часто буває, усі й одразу. Коли геть на те не чекаєш!

Примари минулого — це такі злодюжки, які можуть здибати вас навіть у нескінченно великому мегаполісі. Цю нехитру науку добре збагнув наш бідолаха Степан. Скільки натерпілося все його єство від цієї стриженої білявої бестії Зоськи! Скільки принижень чести й гідности парубоцької зазнав він, невпинно прогулюючись із цією капризулею то до кіна, то до театру.

І приємно ось так прогулюватись із міською панянкою — годі й казати. Але ніяких нервів на це не стане! Й ось знову: тільки-но вигадав воістину геніяльну ідею — повечеряти в окремому кабінеті, з вином, канапою й картинами котиків на стінах — аж ні! Спершу сморід жахливий увесь настрій перепаскудив, а потім іще й Максим своєю появою всю жагу відбив. Так, той самий Максим — син мусіньки, памʼятаєте? 

Якою буде ця зустріч — слухайте в подкасті.