Сьогодні поговорімо про те, чому ж не працюють мовні кампанії. У 2024 році 51% українців отримували інформацію про події в Україні з Telegram – платформи, яку контролює еФеСБе. Це перевищує сумарний потік з блогерів (24%) та офіційних телеканалів (21%). За 2025 ми ще не маємо підсумків, але вони будуть, ймовірно, дуже сумними. За цей час російськомовний гурт Poshlaya Molly з'явився на Spotify в українському топі 302 рази від початку року – більше, ніж найпопулярніша українська виконавиця Klavdia Petrivna (268 разів). Десятки тисяч найнятих тролів щотижня продукували понад 1300 повідомлень і 37000 коментарів в українських соцмережах. Разом з іншими факторами це призвело до приголомшливого результату: 7 листопада оприлюднили дослідження, яке дивує навіть тих, хто роками працює в культурній сфері. 66% київських школярів говорять російською на уроках. 82% — на перервах. Лише 18% використовують українську постійно. Це не статистика. Це діагноз. Діагноз того, що російська семантика – спосіб відчувати світ, де цинізм це норма, а людяність – слабкість, інтегрована в TikTok, YouTube, Spotify, Telegram, ігри, стрімінг. Українці споживають цей контент і дають ворогові змогу заробляти на собі, одночасно поглинаючи наративи, які транслює Кремль. І ми знову чуємо звичну реакцію: посилити контроль, більше кампаній, більше амбасадорів, більше правильних слів у правильних місцях. Але це чомусь не працює… Чому ж?… Можливо, відповідь на це нам підкажуть наші діти. Запитайте молодь. Бо я вже неодноразово чула, що от, мовляв: «українська залишається "мовою оборони", "мовою правильного вибору", "мовою патріотизму". А нам потрібна мова творення — мова, якою жартують, мріють, сперечаються, закохуються, створюють світові хіти». Як гадаєте: є в цьому сенс? Діліться думками і до зустрічі у Мовному патрулі на Радіо ПЕРШЕ.
