Коли він пішов із життя, один із журналістів написав: «До біса календарі! День його смерті – це кінець двадцятого століття». І в цьому є частка істини. Історія його життя – це історія Америки двадцятого століття й уособлення американської мрії. Постійні гойдалки та ціла купа суперечностей. Його вигнали зі школи, він не знав нотної грамоти, але став найулюбленішим співаком, без перебільшення, мільярдів. Він отримував по двадцять тисяч листів на день від шанувальниць, але не був щасливим у чотирьох своїх шлюбах. Він міг спокійно розбити носа комусь зі своїх кривдників у барі та незавжди делікатно вирішував свої професійні справи, але жертвував мільйони на благодійність. Він завжди підтримував демократів, хоча знав, що його успіх залежить від консерваторів. Він втрачав кохання, гроші, роботу і найдорожче, що в нього було, – голос. Його називали людиною минулого, але він довів, що це минуле буде актуальним і через п’ятдесят, і через сто років. Про його нестерпний характер ходили легенди, але саме цей характер допомагав йому боротися за права чорношкірих і євреїв. Він допомагав Кеннеді стати Президентом, а його самого звинувачували у прихильності комуністам. Він ніколи не спростовував і не заперечував своїх зв’язків з мафією, але активно співпрацював із ФБР, коли викрали його сина. Він ніколи не гнався за модою, не зраджував своєму стилю і був справжнім крунером, але став еталоном для багатьох музикантів, які працюють у всіх жанрах. Під його пісні танцюють на днях народження і плачуть на похоронах. І його особливий оксамитовий тембр неможливо сплутати із жодним іншим. У день його смерті на вулиці Лас Вегаса загасили світло, а Емпаєр Стейт Білдінг підсвітили блакитним світлом під колір його очей. ℹ Його називали Френкі, The Voice, Містер Блакитні очі, Chairman А ми знаємо його як Легендарного Френка Сінатру.
