Огляд Україна Брюссел‪ь‬ Promote Ukraine

Коли німці, французи, італійці та поляки чують слово “Україна” воно у них викликає передусім три асоціації – війна, бідність та іммігранти. Такий результат соціологічного опитування, замовленого Центром “Нова Європа” у цих чотирьох європейських країнах.

На перший погляд нічого для України хорошого. Однак, якщо порівняти з аналогічним питанням, яке ставили мешканцям цих же країн п`ять років тому, то ми побачимо доволі обнадійливі сигнали. Наприклад, більшість респондентів (55%) підтримують членство України в ЄС. Підтримка членства України в НАТО також значна (38%), хоча і не здобула більшості голосів. Більше тут 

Безкоштовна медицина, квартира, забезпеченість роботою, безтурботне життя та багато чого іншого, про що можуть розповісти люди, які сумують за своїм «славним» минулим, або за життям в Радянському Союзі.

Однією із характерних рис російської пропаганди є те, що у своїх повідомленнях вона активно використовує ностальгію за СРСР, як ефективний інструмент впливу на різну аудиторію. Переважно – це люди, яким далеко за 40-50 і які застали Союз у всій своїй брежнєвській красі. Вони із посмішкою на обличчі пам’ятають ті прекрасні часи, коли трава була зеленіша, небо синіше, а в Радянському союзі всім жилося добре, ігноруючи всі негативні моменти.

Саме гра російської пропаганди на ностальгії сформувала у населення Криму, східних регіонів України негативне ставлення до Заходу (ЄС, НАТО, США), як «одвічних» противників СРСР, та до населення Західної України, як «бандеро-фашистів-націоналістів», які вбивають всіх, хто заговорить російською мовою. Про це і інше далі у статті Аналітичної групи Центру протидії деструктивній пропаганді та інформаційним агресіям АМ&PM. 

В останні роки, після нелегальної анексії Криму та початку воєнних дій на Донбасі, в Україні не вщухає дискусія про доцільність та вигідність чи невигідність економічної співпраці з Росією. Дехто вважає, що з країною-агресором Київ не повинен підтримувати економічні відносини, дехто каже, що без торгівлі з Росією все ж таки не обійтися. І поки на цю тему ведуться серйозні дебати за участю політиків, економістів, аналітиків тощо, свої думки висловлюють і представники молодого покоління – ті юнаки й дівчата, які народилися вже в незалежній Україні або ж були ще зовсім юними, коли розвалився Радянський Союз. Досить цікаві ідеї щодо торговельних зв’язків з Росією презентували учасники курсу Київської школи економіки “Карти, цінності, гроші – де заховано успіх держави” відомого політика, керівника партії «Об’єднання «Самопоміч», депутата минулого скликання Оксани Сироїд.

Більше тут 

З карколомними 80,23% голосів на останніх президентських виборах діючий президент – Олександр Лукашенко отримав офіційно переконливу перемогу над опозицією. Однак його шосте поспіль «обрання» зустріли у столичному Мінську масовими протестами: фальсифікації та виборче шахрайство стало очевидним після цих виборів. Однак, незважаючи на історію виборчих фальсифікацій, білоруси, як виявилося, наситилися Лукашенком з його безкінечним правлінням та мобілізували до трьохсот тисяч громадян.

У відповідь на мирні демонстрації уряд наказав поліції розігнати протестувальників кийками, світлошумовими гранатами, сльозогінним газом та гумовими кулями. Послідували жорстокі сутички, більше 7000 протестувальників затримано, чотирьох вбито й десятки зникли без вісти. Таке нелюдське застосування сили до мирних демонстрантів стали порівнювати з Українським Майданом. Чи є підстави для таких паралелей – це окреме питання.

Щоб на нього відповісти, спробуємо у цій статті дослідити основоположні структурні особливості, що властиві і Білорусі, й Україні. Таким чином стане зрозуміло, як національна ідентифікація стала ключовим знаряддям мобілізації в Україні, тоді як відносна одностайність у питанні національної ідентичності у Білорусі, разом з монополією Лукашенка на національну ідею, відібрала у його опозиції рушійний мобілізаційний ресурс. На останок, у статті поглянемо на протести та оцінимо їх наслідки і для Білорусі, і для України.

Питання національної ідентичності у Білорусі та в Україні

Протягом дуже тривалого часу Білорусь й Україна мали спільне минуле та культуру. Обидві були частинами Київської Русі і пізніше були захоплені Великим Князівством Литовським. Були складовою польсько-литовської Речі Посполитої у 16-му столітті, а з 18-го століття стали частиною Російської Імперії. Після нетривалої незалежності на початку 20-го століття вони стали республіками Радянського Союзу і здобули формальну незалежність у 1991 році.

Оскільки значну частину своєї історії вони були частинами різних королівств та імперій, формування їх національної ідентичності фактично почалося після розпаду СРСР. Водночас розвиток білоруської та української національної свідомо

Європарламент ухвалив резолюцію про вплив антикоронавірусних заходів на демократію, верховенство права та основні права. Депутати говорять, що «тоді як пандемія COVID-19 спричинила страждання у всьому ЄС і глибоко вплинула на населення …, уряди повинні робити такі кроки, які є необхідними, пропорційними та тимчасовими …» і «в майбутньому нам потрібно переглянути свої методи управління кризами як на рівні держав-членів, так і на рівні ЄС». Парламент застерігає від «ризику зловживання владою» і закликає Єврокомісію вжити правові дії, якщо це необхідно.

Євродепутати підкреслюють, що обмежувальні заходи під час пандемії коронавірусу позначаються «на демократії, верховенстві права та основних правах, оскільки впливають на здійснення індивідуальних прав та свобод, таких як свобода пересування, свобода зібрань та об’єднань, свобода висловлювання та інформації, свобода віросповідання, право на сімейне життя, право на отримання притулку, принцип рівності та недискримінації, право на приватне життя та захист даних, право на освіту та право на працю». Вони називають нинішню кризу стрес-тестом для демократій, вказуючи на те, що існує “явна відсутність координації між державами-членами та інституціями ЄС”.

У резолюції парламент зазначає, що національні уряди не повинні “зловживати надзвичайними повноваженнями для ухвалення законодавства, не пов’язаного з надзвичайною ситуацією в галузі охорони здоров’я через COVID-19”.

Депутати Європарламенту кажуть, що пандемія “супроводжується хвилею неправдивої та оманливої ​​інформації, містифікаціями, шахрайством споживачів, кіберзлочинністю та теоріями змови, а також цілеспрямованими кампаніями дезінформації з боку іноземних суб’єктів чи навіть державних органів країн ЄС”. Вони також згадують про масштабне спостереження за громадянами “за допомогою безпілотників, автомобілів поліцейського спостереження з камерами, відстеження завдяки даним про місцеперебування від постачальників телекомунікаційних послуг, поліції та військових патрулів, моніторинг обов’язкових карантинів, коли поліція телефонує додому чи люди повинні звітувати через мобільний додаток”. У резолюції також ідеться про “додатк

Тема звільнення політв’язнів Кремля цього року не лише зникла із заголовків світових та вітчизняних медіа, а й взагалі не викликає жвавого і небайдужого інтересу з боку суспільства в Україні. Поодинокі пікети та відчайдушні спроби рідних і близьких бранців московського режиму привернути увагу української влади, іноземних дипломатів та найбільш активної частини суспільства до нагальної проблеми не додають оптимізму. Рідше став помічати в очах співрозмовників на цю тему співчуття, спробу зрозуміти. Частіше – байдужість, здивування, відсутність будь-якої людської реакції…

Минув рік, як Україні вдалося повернути додому 11 політв’язнів та 24 моряків, яких у різний час захопили й роками незаконно утримували у Російській Федерації. З того часу відбулися ще дві хвилі звільнення заручників та військовополонених з тимчасово неконтрольованих українським урядом окремих районів східних областей. Та, на жаль, 135 (на момент написання публікації) громадян України досі вважаються політичними заручниками війни, розв’язаної Росією. 135 родин чекають своїх батьків, чоловіків, братів та дідів. Справжніх героїв, що гідно прийняли виклик долі, тримають удар в ізоляції, проходячи  нові й нові випробування (зміни камер, колоній, тиск їхньої адміністрації, рецидивістів, ФСБ, холодний клімат, жахливі харчування та медичне обслуговування, відсутність інформації та загрозу захворіти на COVID-19).

Торік у вересні разом із захисником Марком Фейгіним започаткували ініціативу, запропонувавши міжнародній спільноті – створити ефективний механізм, перш за все дипломатичного ґатунку, щоби встановити правила і домовленості, які б допомогли  запобігти появі нових політичних бранців. Виключити цей гуманітарний аспект взагалі із того протистояння, яке існує. За цей час провели ряд консультацій з дипломатами, експертами, журналістською спільнотою і юристами.

Дискусії відбулися як у межах МЗС України, в іноземних та українських амбасадах, так і на міжнародних майданчиках. Ідею активно підтримав екс-політрадник, а нині спецпредставник МЗС з питань санкційної політики Олексій Макєєв. З призначенням першим заступником міністра Еміне Джапарової вона набула конкретних обрисів. МЗ