У публічному просторі скульптура має бути не гіршою, ніж музика в соборі

Абстрактне і експресивне у класичному мистецтві, канонічне і завчене – у сучасному. І старе, і нове – як мова, памʼять, політичний інструмент. У шостому епізоді говоримо про скульптуру з Антіном Проненком, художником та дослідником мистецтва і культури, автором освітніх програм та кураторських проєктів у Києві та Львові. У його доробку понад десяток курсів, лекцій, освітніх програм та авторських досліджень. Напередодні старту курсу «Тіло у камені: скульптура від Античності до бароко» ми поговорили з його автором про таке: - чому скульптура – конкурент живопису, і що вона може дати, чого не дає «вікно в інший світ» на полотні; - як у давньому Римі люди і статуї жили в двох окремих світах, і що спільного у цієї історії з грою Pokemon Go; - чому у світових містах досі зʼявляються леви, коні і богині біля басейнів; - як відрізнити хорошу абстракцію від поганої; - як 3D-друк змінює наше ставлення до унікальності скульптур; - як скульптура як меморіальна практика допомагає працювати з травмою та переживати біль війни; - скільки українського мистецтва містить Третьяковська галерея; - зрештою, які памʼятники потрібні нам сьогодні, і як суспільству розвивати мистецький смак. Ця розмова – глибока і щира. Вона не стільки про скульптуру, скільки про памʼять, ідентичність і культурну впевненість.