Jazz-Легенда на Radio Jazz

Унікальні історії та твори великих музикантів

  1. 9 GIỜ TRƯỚC

    Майлз Девіс (02.11.2025)

    Розповідь про нього не можна розпочати словами про бідну родину. Зовсім навпаки. Його дід був одним із найбагатших афроамериканців, а його батько отримав блискучу освіту і мав стабільну і дуже прибуткову стоматологічну практику. Любов до розкішного життя у нього була з дитинства, але продовжувати справу батька чи діда він не збирався. Дорога в спорт йому була закрита через слабке здоров’я. Залишалася тільки музика. Він обрав трубу. А його перший викладач заборонив йому використовувати вібрато. Так і народилося його унікальне чисте звучання - переважно у середньому регістрі - з яскравими і довершеними короткими музичними фразами. Ніхто б не наважився назвати його віртуозом, але Дюк Елінгтон порівняв його з Пікассо. Якщо б джазу не існувало, то він би його створив. Ну окей, половину джазу. Майже 50 років зі свого життя він шукав, як вийти за рамки власного болю, власних переживань і власних демонів. І допомагала йому в цьому тільки музика. Залишаючись достатньо закритою людиною, він відкривав нові таланти, нові стилі та напрямки. Його називають одним із засновників бі-бопа, модального джазу, кул-джазу, джаз-року, ф’южн, а в останньому альбомі він звернув увагу і на хіп-хоп. Він назавжди змінив не тільки джаз, а і життя багатьох митців та музикантів, які до джазу не мають жодного відношення. Шанувальники називають його Чорним Принцем Джазу або Князем Темряви... А ми називаємо його - Легендарний Майлз Девіс.

    4 phút
  2. 1 NGÀY TRƯỚC

    Стенлі Кларк (01.11.2025)

    Все почалося із підліткового бажання подобатися дівчатам. Всі хотіли грати модну музику на танцях, але ніхто не хотів грати на басу, крім нашого героя. На той час він вже міг спокійно підбирати будь-яку мелодію на слух, діло залишилося за малим, зробити бас гітару сольним інструментом. І він зробив це. Сьогодні історію народження фьюжн джазу неможливо уявити без його басового солу. Його манеру гри вивчають у музичних коледжах, а джаз-рок, соул, фанк, ритм енд блюз надихаються його музичними ідеями. А що ж надихає його? Безмовні дівчата, бойові мистецтва і відсутність кордонів у музиці. Він ретельно відбирає для своїх виступів кожного музиканта. Йому потрібні експерименти, радість співтворчості і постійних рух вперед. Починав він із Чіком Коріа і подейкують, що відмовив у співпраці Білу Евансу та Майлзу Девісу, аж раптом погодився грати з Роні Вудом і Кітом Річардсом з Ролінгів. Ще вчора він експериментував з японською піаністкою Хіромі Уехарою та українцем Русланом Сиротою, а завтра за роялем вже грузин Бека Гочіашвілі, або репер та біт-боксер Даг Е Фреш. Величезна колекція музичних інструментів, на яких він грає, не вміщається в жодному будинку. У них є власне приватне сховище. Акордеон, скрипка, контрабас, сітар, акустичний, електричний бас - йому підкоряється все. А деякі його інструменти виставляються в музеях. Але є речі, які неможливо помістити у сховище і виставити в музеї, - це його унікальна колекція звуків міст, у яких він гастролює, і дар новатора, який не боїться жодних експериментів. В Університеті образотворчих мистецтв Філадельфії та у Інституті Музики у Лос-Анджелесі його називають Почесним доктором, а ми називаємо його Легендарний Стенлі Кларк.

    4 phút
  3. 2 NGÀY TRƯỚC

    Чарлі Паркер (31.10.2025)

    Для того, щоб винайти абсолютно новий жанр у джазі, не обов’язково грати три роки поспіль по 15 годин на добу. Для того, щоб створити музичну революцію, не обов'язково одружуватися в 15 років. Для того, щоб донести новий стиль публіці, не обов’язково грати спиною до слухачів, але це рятувало від сміху, помідорів та яєць, які летіли на сцену. Для того, щоб винайти сучасний джаз, не обов’язково мити посуд у клубі за 9 доларів на тиждень, але саме тут нашому герою прийшла геніальна ідея кардинально нового підходу до виконання інструментальних джазових соло. Білі вкрали у нього свінг і він винайшов бі-боп. І для цього не обов’язково було щодня вбивати себе героїном та рятуватися від героїну алкоголем. Все це не обов’язково, але його надзвичайно коротке життя було саме таким. Він віддав світу все… Він подарував джазу свої крила… Його називали ЯрдБерд (або просто Берд), Пташка.... А ми знаємо його як Великого Чарлі Паркера.

    4 phút
  4. 3 NGÀY TRƯỚC

    Джанго Рейнхардт (30.10.2025)

    Його друг, Жан Кокто, колись сказав, що «Легенда - це тіло на кістках вигадки». І саме легенди з народження оточували хлопчика, що виріс у циганському таборі, не закінчив навіть початкової школи, не знав нот і грав скаліченою рукою, але володів манерами принца й музичним даром генія. Він до смерті боявся привидів та не міг боротися зі своєю слабкістю перед картамита рулеткою. Він обожнював кіно, особливо голлівудські гангстерські фільми, з яких запозичив моду на капелюхи з широкими кри́сами. У нього була ручна мавпочка. Він, попри обережні зауваження друзів, носив червоні шкарпетки під чорний костюм, тому що вважав, що ці кольори пасують. А ще він вважав, що джаз можна грати лише на струнних інструментах, що гітара може бути сольним інструментом, що відсутність декількох пальців на правій руці не є перешкодою для віртуозної гри. У тридцятих роках він став яскравим прикладом впливу європейського джазу на американський. Подарував світові новий стиль «джаз мануш». А потім була війна. Гітлер не любив джаз, хоча Геббельс, розуміючи шалену популярність свінгу, навіть намагався примусити джазових музикантів служити рейху. Спроби були марними. Джаз увійшов у чорний список дегенеративного мистецтва. Але публіка окупованого Парижа обожнювала джаз і нашого героя. Йому вдавалося кілька років грати у найкращих клубах, випускати свої найкращі диски, експериментувати зі складом свого бенду, писати найкращі свої твори, поки все це не стало вкрай небезпечним. Кінець війни приніс світу бібоп, а йому – виступи з найкращими американськими джазменами й омріяну подорож у штати на гастролі з оркестром Дюка Еллінгтона. Там він уперше грає на електрогітарі й порівнює її звучання з каструлею. Можливо, він зміг би себе знайти у світі новаторського джазу, спроби були, але цікавість до його музики згасала, роботи ставало деда́лі менше, а до компромісів він не звик. Наприкінці свого несправедливо короткого і такого яскравого життя він захопився живо́писом і майже перестав виступати. Завдяки йому джаз став іншим. У світі буде ще багато геніальних гітаристів, але такого точно вже не буде. Батьки назвали його Жан Батист Ренарт, а ми називаємо його Легендарний Джанго Райнхард.

    4 phút
  5. 4 NGÀY TRƯỚC

    Дізі Гілеспі (29.10.2025)

    У нього багато ознак. Дехто відразу впізнає його за беретом та окулярами, а дехто назве його ім’я, коли побачить на фото знамениті щоки. Хтось обов’язково розкаже вам історію про танцюриста, який впав на його інструмент - і відтоді він із задоволенням почав грати на трубі із разтрубом, зігнутим під кутом 45 градусів… Так, у нього є багато ознак. Але найголовніша – це його музика. Він почав у 40-вих і встиг зробити надзвичайно багато: він стояв біля витоків бі-бопу, ф’южену і невимушено подарував нам афрокубинський джаз. Він грав настільки віртуозно, що повторити його змогли одиниці, а закохалися у нього мільйони. Його називали «запаморочливий», але не тільки за стиль гри та імпровізації, а і за його ексцентричну поведінку, скет-співи та дотепний конферанс, який робив його виступи надзвичайно яскравими і доступними для ретроградів та скептиків. Тільки він міг сам себе висунути кандидатом в президенти США. А його передвиборча програма містила обіцянку: «В разі мого обрання, перейменувати Білий дім в «Дім Блюзу»; призначити держсекретарем США Дюка Еллінгтона, директором Центрального розвідувального управління - Майлза Девіса, а сліпого співака Рея Чарльза - директором Бібліотеки Конгресу». А ще він, на відміну від багатьох колег по цеху, був прекрасним наставником і радо ділився секретами майстерності. Батьки назвали його Джон Біркс… А ми називаємо його - Легендарний Дізі Гілеспі.

    4 phút
  6. 5 NGÀY TRƯỚC

    Тутс Тілеманс (28.10.2025)

    Кожен з десяти отворів його губної гармоніки має свою історію. У першому отворі спогад про те що, ще у трирічному віці, сидячи на терасі брюсельської кав’ярні своїх батьків, він намагався точно відтворити рухи акордеоністів, які розважали публіку просто неба. Акордеоном тоді йому слугувала коробка з під взуття. У другому отворі - його мрія стати математиком. У третьому отворі було захоплення Луї Армстронгом і Джанго Рейнхардом. Саме завдяки останньому у 18 років він позичає у друга гітару і починає грати у джазових оркестрах звільненої Бельгії. У четвертому отворі оселився бібоп і мрія потрапити у Нью-Йорк. У 25 років його мрія збувається. Він виступає із Бені Гудменом, знайомиться з Чарлі Паркером і назавжди підкорює публіку. У п’ятому отворі губної гармоніки лежить його унікальний дар підсвистувати в унісон гітарним партіям. Він заперечив зміст відомої приказки про свист і гроші. А свій джазовий стандарт Блюзет він ніжно називав пенсійним фондом. У шостому отворі зберігається список сотень знаних світових музикантів, які мріяли про співпрацю з ним і з задоволенням запрошували на записи та концерти. Він тонко відчував музику і грав потрібну партію з першого дубля. У сьомому отворі - його робота в кіно, на телебаченні та в рекламі. Саме це допомогло йому вижити у часи, коли джаз втратив музичну першість. А ми тепер насолоджуємося саундтреками до фільмів «Опівнічний ковбой», «Шугарлендський експрес», «Якудза», «Втеча», «Французький поцілунок і шоу «Вулиця Сезам». У восьмому отворі його гармоніки - знаменита історія з Джоном Леноном. Джон побачив нашого героя у Гамбурзі і був вражений не тільки його грою, а й його гітарою - американським короткомензурним Рікенбекером. Але це вже зовсім інша історія. У дев’ятому отворі - безліч титулів і нагород, на які він мало звертав уваги. Головне була музика, яку він творив навіть у свої 92 роки. У 10 отворі - його посмішка, підлітковий азарт, відкритість, скромність і фантастичний дар, який зробив губну гармоніку джазовим інструментом Батьки назвали його Жан-Батіст, король Бельгії зробив з нього Барона Жан-Батиста Фредерик Изідора Тилеманса. А ми називаємо його легендарний Тутс Тилеманс.

    4 phút
  7. 6 NGÀY TRƯỚC

    Стефан Грапеллі (27.10.2025)

    Він міг би стати, як його батько, - філософом, або викладачем італійської. Він міг би стати художником, тому що народився на початку минулого століття на паризькому Монмартрі. Він міг би стати танцюристом, тому що після смерті мами його виховувала сама Айсідора Дункан. Він міг би тричі загинути. Перший раз у сиротинці під Парижем від голоду, другий під час Першої Світової, третій підчас Другої світової війни. Від смерті, голоду і злиднів його врятувала музика. У 12 років батько приніс додому скрипку, і він щодуху побіг до вуличного скрипаля, щоб запитати, а як на ній грати? Музикант просто розсміявся йому в обличчя, а малий розплакався. Можливо тому він віддавав перевагу навчанню самотужки. Вже потім він закінчить консерваторію з відзнакою, але ще підлітком він із більшим задоволенням гратиме у маленькому кінотеатрі Гершвіна, а не Моцарта. За свою сімдесятирічну кар’єру він зіграє із сотнею музикантів, але співпраця лише з одним назавжди визначить його особливу свінгуючу манеру, наповнену легкістю і шармом паризького сонячного ранку. Іх розлучить війна, але історія музики і створення першого виключно струнного джазового квінтету поєднає їхні імена назавжди. Він ненавидів слово пенсія, завжди носив картаті сорочки і часто грав із заплющеними очима, щоб не бачити недосконалості цього світу. Він створював його сам – без болю і суму. У цьому світі він був молодим, кохав кого хотів і жив вічно. Батьки називали його Стефано, французи називали його Штефан, музиканти називають його дідом джазових скрипалів. А ми називаємо його легендарний Стефан Грапеллі.

    4 phút
  8. 26 THG 10

    Чарльз Мінгус (26.10.2025)

    Якщо уявити джаз, як окрему мову, то навчитися нею розмовляти досконало можуть не всі, йому ж вдалося не просто вивчити її, а створити власний діалект. Можливо тому, що він погано читав ноти, можливо тому, що у нього через колір шкіри відібрали право грати на улюбленій віолончелі, можливо тому, що ніхто не вважав його своїм, можливо через його вибуховий характер.   Єдине у що він вірив беззаперечно це у Дюка Еллінгтона та у Бога. Причому саме у такій послідовності. Він зміг поєднати у своїй творчості церковну музику, класику бі-бопа, джазу та фольклору і йому було всього замало. Якщо він обирав музикантів для співпраці, то вимагав не тільки вправного володіння інструментом.   Він шукав характери та цінував індивідуальність. Інакше його музику не можливо було відтворити. Він казав сайдменам Play Yourself, і вони знаходили можливість зіграти себе у його п’єсах. Але повага чи любов до друзів та колег не означало, що завтра він не розквасить їм ніс, або не виб'є зуби. Йому пробачали.   Журнал Роллінг Стоун назвав його другим найкращим басистом всіх часів. Хоча він плював на різні рейтинги й дуже добре знав собі ціну. Невгамовний, кремезний, величний, жартівливий, божевільний трудоголік і бабій, який так багато зробив для джазу і так мало зробив через передчасну смерть. Натхнення для багатьох музикантів і гордість для історії джазу.   Через вибуховий темперамент його називали: Лиха людина джазу, а ми називаємо його Легендарний Чарлі Мінгус

    4 phút

Giới Thiệu

Унікальні історії та твори великих музикантів

Nội Dung Khác Của Radio Jazz Ukraine