nauka.ua nauka.ua

Розповідаємо, як тунці не бояться тертися об акул, що може зробити вас привабливим для комарів та чому не варто поспішати позбавлятися постарілих клітин. Також у випуску: не такий вже і жахаючий супутник Марса Деймос на тлі гігантського Юпітера, наймасивніша кісткова риба та хвіст протараненого астероїда.

Новини у випуску
«Джеймс Вебб» сфотографував «Стовпи творіння»

Канадська рись чорного забарвлення вперше потрапила на камеру

Чорне забарвлення зробило вовків привабливішими під час спалахів чумки

Кислоти на шкірі визначили привабливість людини для комарів

Тунці ризикнули потертися об акул, щоб позбутися паразитів на шкірі

Найважчу в світі кісткову рибу знайшли мертвою біля острова в Атлантиці

Супутника Марса Деймоса сфотографували на тлі Юпітера

Постарілі клітини посприяли регенерації епітелію легень

Аналіз древньої ДНК вперше виявив неандертальську сім'ю

«Габбл» побачив подвоєння «хвоста» у протараненого астероїда Діморф

Новину читає Анастасія Гергеліжіу із Вінниці, авторка nauka.ua

Каракатиць і кальмарів від восьминогів і пекельних вампірів розділяє кількість рук: у перших їх по десять, а у других  —  по вісім. Однак описаний вченими екземпляр, попри свою морфологічну подібність вампіроподам, мав додаткові, імовірно, довші за інші щупальці. Вампіроподи — група, до якої належать восьминоги та пекельні вампіри, що попри свою назву є невеликими глибоководними головоногими молюсками з тропічних вод.

Американські вчені описали надзвичайно добре збереженого вампіропода Syllipsimopodi bideni з території штата Монтана. Він жив приблизно 338 мільйонів років тому і тим самим продовжив історію існування своєї групи ще на 81,9 мільйона років. Втім, на відміну від своїх восьмируких нащадків, він є єдиним відомим вампіроподом з десятьма руками, теж оснащеними присосками.

І кілька слів про назву: останнє слово не просто так може здаватися вам знайомим. Назва роду Syllipsimopodi очікувано походить з грецьких слів «чіпкий» та «нога», але назву виду вирішили присвятити інавгурації 46-го американського президента Джозефа Р. Байдена, що відбулася на момент подання статті.

Новину читає Марина Качура з Києва, редакторка nauka.ua

З-поміж кенгуру, змій та консервних банок дрону, наділеному штучним інтелектом, вдалося відшукати метеорит, що впав в Австралії восени 2021 року. На це дрон витратив всього чотири дні, хоча шукати мав п'ятисантиметровий камінчик вагою у 70 грамів.

Насправді для більшості метеоритів, що падають на Землю, у нас немає інформації про зміну орбіти до удару. Обсерваторії можуть помітити болід від потрапляння метеороїдів в атмосферу та вирахувати траєкторію. І це дає багато інформації: наприклад, з якої області Сонячної системи взявся метеорит, чи де приземлиться на Землю з точністю до трьох квадратних кілометрів. Однак на пошуки цих метеоритів, аналіз яких допоможе вивчати Сонячну систему, мають відправлятися від 4 до 6 людей та йти однією лінією, вишукуючи на землі потрібний камінчик. Враховуючи витрати часу і зусиль у цьому підході, цього разу на пошуки австралійського метеориту відправили оснащений штучним інтелектом дрон.

Щоб знайти потрібний камінь, алгоритм навчали на 19 окремих зразках метеоритів, які фотографували на різному тлі. За чотири дні полювання на метеорити у рівнині НАлларбор у Західній Австралії, дрон за допомогою камери охопив всю потенційну для пошуків територію. На кадрах алгоритм шукав схожі на метеорит породи, хоча іноді і збивався на змій, кенгуру чи консервні банки. За результатами його роботи на місце вирушили науковці і так знайшли у піску потрібний 70-грамовий камінь.

Новину читає Марина Качура з Києва, редакторка nauka.ua

Протягом століть японці поклоняються мумії, якій приписуються лікувальні властивості, сподіваючись, навіть на полегшення пандемії коронавірусу. Це мумія «русалки» з верхньою частиною тіла, нібито, людини, а нижньою  —  риби, довжиною близько 30, 5 сантиметра. Її знайшли у коробці в храмі префектури Окаяма, Японія, а судячи із залишеної у скринці записки, невідомий рибалка спіймав цей екземпляр між 1736 і 1741 роками, а згодом продав його заможній родині. Як мумія опинилася в храмі, невідомо.

Вона нагадує двох міфічних істот з японського фольклору: амабі — русалок з дзьобами замість ротів і трьома окремими хвостовими плавниками, та нінгьо, які схожі на риб з людськими головами. Ці типи істот були пов'язані з історіями про чудесні зцілення здоров'я та збільшення тривалості життя.

І японські дослідники вирішили продіагностувати мумію за допомогою комп'ютерної томогрАфії,  а також взяли зразки ДНК, щоб остаточно розібратися, з чого зібрана істота. Остаточні результати дослідження обіцяють опублікувати пізніше цього року, однак вже за попереднім аналізом вчені дійшли висновку, що «русалка», імовірно, є трупом мавпи з пришитим риб'ячим хвостом і приклеєними людським волоссям та нігтями.

Привіт, я Настя з Вінниці, авторка nauka.ua. Сьогодні я розповім про те, як дикі шимпанзе обробили відкриті рани комахами.

От скажіть, чи вважаєте ви медицину суто людським надбанням? Насправді у багатьох видів тварин помічали поведінку, яку можна сприйняти за лікування. В комах, рептилій, птахів та ссавців, спостерігається явище використання поширених у середовищі інгредієнтів для самолікування. Тварини поїдають рослини або інших тварин, які можуть звільнити їх від паразитів, посприяти травленню чи навіть допомогти керувати фертильністю й народженням потомства. Однак останні роки вчені почали повідомляти про випадки прикладання лікарських субстанцій тваринами до зовнішніх покривів. Борнейських орангутанів помітили за втиранням в окремі частини тіла суміші зі слини та листків драцени, що володіє протизапальними властивостями й здавна використовується аборигенами для знеболення. Щось подібне помітила група німецьких науковців, коли протягом майже півтора року спостерігали за групою шимпанзе.

Вчені вивчали групу із більш ніж 40 шимпанзе у Національному парку Лоанго в Габоні, фіксуючи поведінку схожу на самолікування. Було помічено, що з 76 випадків відкритих ран, в 19 з них шимпанзе навмисне поміщали в поранення комах. Це не просто якась випадковість, тварини діяли послідовно, спершу ловили комаху, знерухомлювали її між губами, далі прикладали до рани та водили нею по поверхні, іноді по кілька разів, перш ніж викинути її.

Шимпанзе демонстрували таку поведінку і стосовно інших членів групи, прикладаючи комах до їх ран, як-от самка Сюзі, яка кілька разів, поміщаючи комаху між губ, обробила нею глибоку рану на нозі свого маленького сина.

Але чи дійсно усе це свідчить про самолікування? Вчені припускають що так, обґрунтовуючи це тим, що використання комах у визначений спосіб завжди відбувалося в однакових умовах, тобто прикладанням до відкритої рани. Але чого дивуватися, адже люди теж здавна використовують комах як лікарський засіб проти різних недуг. Інше питання наскільки це ефективно. До речі, цікаво що цю крилату комаху, яку тварини дістають з-під листка або гілки, вони не вживають у їжу. На жаль, точно визначити вид цього корисного членистоногого вч

Привіт! Я Марина з Києва, редакторка nauka.ua, і сьогодні розповім, яким чином до рук фараона потрапив клинок, викований з матеріалу небесного тіла.

Після деякого часу суперечок, 2016 року вчені підтвердили, що лезо давньоєгипетського церемоніального клинка справді виготовлено із метеоритного заліза. Причому вдалося навіть відшукати і той самий метеорит  —  з усіх поблизу Червоного моря знайшовся той самий октаедрит Харга.

І у новому дослідженні за допомогою двовимірного хімічного аналізу японським вченим вдалося визначити спосіб виготовлення кинджала та простежити його історію до тієї самої появи у руках Тутанхамона, а потім і у руках археологів. З'ясувалося, що вже у дві тисячі трьохсотому році до нашої ери існували технології обробки заліза. І зокрема для цього клинка майстри використали метод низькотемпературного нагріву та кування.

Щоб з'ясувати, звідки з'явився кинджал, довелося звернутися до його рукоятки. Так, зважаючи, що матеріал для склеювання прикрас на ній містив гіпсову основу, яка на той час була поширена у в Малій Азії, зокрема в Мітанні та у хеттів, а не у самому Єгипті, імовірно, що предмет прибув звідти. І судячи з дипломатичної переписки діда Тутанхамона фараона Аменхотепа Третього зі своїм тестем — царем давньосхідного царства Мітанні, його передали фараонові Аменхотепу Третьому, а вже через 20-30 років його отримав онук фараона - Тутанхамон. Щоправда, як поховальний подарунок для ритуального використання в довгому загробному житті.