«Зоряна криниця», Василь Чухліб

Цямриння обросло зеленим мохом, з глибини віє холодом, а в круглому дзеркалі зорі тремтять.
Щовечора сюди приходять двоє. Скрипить журавель, і старе відро, наповнене зірчаною водою, поволі пливе вгору.
— Пий, — припрошує юнак дівчину, і вона схиляється над відром.
— У тебе на губах зірка! — вигукує він. — Дай я зніму.
— І припадає вустами до палаючих губ.
— Тепер ти пий.
Юнак п’є довго і смачно.
— О, і в тебе на губах зорі! — плеще в долоні дівчина.
А криниця бездонна. Як небо…

—

Василь Чухліб
1960