Мовний патруль: словник Грінченка – джерело живої мови

Кілька програм тому я зачепила дражливу тему: чому варто критично ставитися до словників. Не розпинати їх, але уважно дивитися на період укладання і державну політику того часу. А ще – пильнувати, що нам пропагують. У радянські часи укладачі Словника української мови в 11 томах свідомо необ’єктивно маркували лексичні одиниці – саме через цю політику безліч слів дістали позначки розмовне, діалектне, рідковживане тощо. Наприклад, я вже розповідала, що в СУМі прислівник завдовжки має примітку розмовне, іменник просвіта — застаріле. Внаслідок таких таврувань автори й редактори оминали чимало питомих українських слів, що з часом зникли з активного вжитку, натомість нам словник нав’язав лексеми баловство, нарядний, обмовитися тощо. Але на противагу радянським словникам ми маємо фундаментальна працю видатного письменника та лексикографа Бориса Грінченка ― 4-томний «Словарь української мови», що налічує ≈ 68 тис. слів. Словник Грінченка ― лексикографічне джерело, що відтворює живу українську мову ХІХ-ХХ ст. Збирання матеріалу розпочали ще 1861 року, а остаточно Грінченко впорядкував його пізніше, оминаючи московізми та запозичені слова. Очікуваної критики словник зазнав за радянських часів: у передньому слові до видання 1958 року, яке написав горезвісний Іван Білодід, - один із провідників русифікації в Україні і керівник укладачів СУМ-11, чимало йшлося про «ілюстрації ворожої ідеології» та «націоналістичні настанови» автора, себто Грінченка. Проте часи змінилися і нині ми маємо всі можливості повертати питомі слова в рідну мову. Грінченко може нам у цьому допомогти. Наразі його словник, що містить наголоси, переклад і подеколи тлумачення слів із прикладом уживання, існує в електронному вигляді зі зручною системою пошуку та залишається авторитетним джерелом і для словесних розвідок, і для наповнення мови автентичними словами, і для насолоди. То ж розмовляймо українською і до зустрічі у Мовному патрулі на Радіо ПЕРШЕ.