У світі, де все, мій Боже, враховано до дрібниць... Так легко згубити цінне, важливе поміж дурниць. Так легко себе згубити, втративши орієнтир... Забувши, що ти у світі - не більше, ніж пасажир. У світі, де все, мій Боже, створено для людей... Так мало між ними справжніх. Бо справжні - це привілей. Все менше душі і серця, все більше пустих облич - Якби щось змінилось, Боже... У мить цю мене поклич. Бо в серці моєму спомин про кращі з усіх часи, Про добрих людей навколо і справжні їх голоси. Про тих, що уже немає й про тих, хто ще досі є... Важче чомусь, мій Боже, з року у рік стає. Так не хотілось, Боже, звикнути до війни... Та цілому світу винні. Винні ми без вини. Щоночі нові атаки, щоранку нові імена Пливе по Тисині кача, за нею пливе війна. Й не видно кінця і краю, мерзенна така пора - У світі, де все, мій Боже, створено для добра...