Його друг, Жан Кокто, колись сказав, що «Легенда - це тіло на кістках вигадки». І саме легенди з народження оточували хлопчика, що виріс у циганському таборі, не закінчив навіть початкової школи, не знав нот і грав скаліченою рукою, але володів манерами принца й музичним даром генія. Він до смерті боявся привидів та не міг боротися зі своєю слабкістю перед картамита рулеткою. Він обожнював кіно, особливо голлівудські гангстерські фільми, з яких запозичив моду на капелюхи з широкими кри́сами. У нього була ручна мавпочка. Він, попри обережні зауваження друзів, носив червоні шкарпетки під чорний костюм, тому що вважав, що ці кольори пасують. А ще він вважав, що джаз можна грати лише на струнних інструментах, що гітара може бути сольним інструментом, що відсутність декількох пальців на правій руці не є перешкодою для віртуозної гри. У тридцятих роках він став яскравим прикладом впливу європейського джазу на американський. Подарував світові новий стиль «джаз мануш». А потім була війна. Гітлер не любив джаз, хоча Геббельс, розуміючи шалену популярність свінгу, навіть намагався примусити джазових музикантів служити рейху. Спроби були марними. Джаз увійшов у чорний список дегенеративного мистецтва. Але публіка окупованого Парижа обожнювала джаз і нашого героя. Йому вдавалося кілька років грати у найкращих клубах, випускати свої найкращі диски, експериментувати зі складом свого бенду, писати найкращі свої твори, поки все це не стало вкрай небезпечним. Кінець війни приніс світу бібоп, а йому – виступи з найкращими американськими джазменами й омріяну подорож у штати на гастролі з оркестром Дюка Еллінгтона. Там він уперше грає на електрогітарі й порівнює її звучання з каструлею. Можливо, він зміг би себе знайти у світі новаторського джазу, спроби були, але цікавість до його музики згасала, роботи ставало деда́лі менше, а до компромісів він не звик. Наприкінці свого несправедливо короткого і такого яскравого життя він захопився живо́писом і майже перестав виступати. Завдяки йому джаз став іншим. У світі буде ще багато геніальних гітаристів, але такого точно вже не буде. Батьки назвали його Жан Батист Ренарт, а ми називаємо його Легендарний Джанго Райнхард.
