Jazz-Легенда на Radio Jazz

Унікальні історії та твори великих музикантів

  1. 1D AGO

    Джон Колтрейн (15.03.2026)

    Його біографія - це історія справжнього «self-made man», який починав із гри в шкільному оркестрі, служив на флоті, пережив героїнову залежність і став однією з найвпливовіших фігур у джазі. Сьогодні в США люди ходять молитися до церкви його імені, хоча сам він був фанатично захоплений східною філософією, фізикою Ейнштейна і намагався застосувати не тільки середньовічні алхімічні формули до музики, а й суто математичний підхід. Він хотів би, щоб його музика як молитва викликала відчуття щастя, повертала життя, втрачені гроші і могла впливати на дощ. Він вірив у музику і у Єдиного Бога. Можливо, саме тому слава прийшла до нього лише у 33 роки, а смерть прийшла за ним у 40. Йому було затісно у рамках однієї релігії, однієї країни і одного стилю, - він прагнув свободи і найвищого кохання. Хтось називає його Трейн, хтось називає його «Святий Іоанн Воля-Аз-Єсьм Колтрейн». А ми називаємо його - Легендарний Джон Колтрейн.

    4 min
  2. 2D AGO

    Френк Сінатра (14.03.2026)

    Коли він пішов із життя, один із журналістів написав: «До біса календарі! День його смерті – це кінець двадцятого століття». І в цьому є частка істини. Історія його життя – це історія Америки двадцятого століття й уособлення американської мрії. Постійні гойдалки та ціла купа суперечностей. Його вигнали зі школи, він не знав нотної грамоти, але став найулюбленішим співаком, без перебільшення, мільярдів. Він отримував по двадцять тисяч листів на день від шанувальниць, але не був щасливим у чотирьох своїх шлюбах. Він міг спокійно розбити носа комусь зі своїх кривдників у барі та незавжди делікатно вирішував свої професійні справи, але жертвував мільйони на благодійність. Він завжди підтримував демократів, хоча знав, що його успіх залежить від консерваторів. Він втрачав кохання, гроші, роботу і найдорожче, що в нього було, – голос. Його називали людиною минулого, але він довів, що це минуле буде актуальним і через п’ятдесят, і через сто років. Про його нестерпний характер ходили легенди, але саме цей характер допомагав йому боротися за права чорношкірих і євреїв. Він допомагав Кеннеді стати Президентом, а його самого звинувачували у прихильності комуністам. Він ніколи не спростовував і не заперечував своїх зв’язків з мафією, але активно співпрацював із ФБР, коли викрали його сина. Він ніколи не гнався за модою, не зраджував своєму стилю і був справжнім крунером, але став еталоном для багатьох музикантів, які працюють у всіх жанрах. Під його пісні танцюють на днях народження і плачуть на похоронах. І його особливий оксамитовий тембр неможливо сплутати із жодним іншим. У день його смерті на вулиці Лас Вегаса загасили світло, а Емпаєр Стейт Білдінг підсвітили блакитним світлом під колір його очей. ℹ Його називали Френкі, The Voice, Містер Блакитні очі, Chairman А ми знаємо його як Легендарного Френка Сінатру.

    4 min
  3. 3D AGO

    Вейн Шортер (13.03.2026)

    Слово, яке найдоречніше може описати його життя, – це ФАНТАСТИКА. Він народився у Нью Арку в робочому густонаселеному кварталі Айронбаунд. Саме цей квартал пізніше став декораціями для фільму Спілберга «Війна світів». Свій перший інструмент, кларнет, він обрав винятково за те, що його обриси нагадували космічну ракету. Фантастика, але одного разу він зустрів Ейнштейна, ідеями якого захоплювався. Фантастика і те, що коли він уперше почув джаз нажúво – його грали Лестер Янг, Діззі Гілеспі і Чарлі Паркер. Вибір було зроблено. Грати модний тоді свінг було не цікаво, цікаво було грати бібоп і епатувати публіку. Наприклад, ставити на пюпітри газети замість нот і кричати публіці про те, що ця музика настільки свіжа, що її можна грати тільки з газетних новин. Це Фантастика, але він майже одразу почав грати й записуватися з найкращими музикантами. Його геній був таким очевидним, що він з юних років увійшов у вищу лігу. Це фантастика, але він тривалий час грав на саксофоні, частини якого дивом трималися на гумках. Добре, що цей інструмент вкрали й він купив собі новий. Він змінювався і розвивався разом із джазом, грав і писав музику для Арта Блейкі, а потім – для Майлза Девіса, за 15 років у Везер Репорт він став класиком джаз-року і ф’южн. Те, що сталося у його житті, хотілося б назвати фантастикою, але це суворі реалії. Він втрачає кохану до́ньку, маму і брата, потім трагічно в авіатрощі гине його дружина. Прийняти все це йому допоміг буддизм, а пережити – джаз. Коли йому виповнилося сімдесят, в одному з інтерв’ю він розповів про те, що все життя сміявся над правилами, і сміятиметься до самих дверей смерті. У двотисячні він увірвався з новими ідеями, новими альбомами та новими колабораціями – і знову став нашим надійним провідником у свій музичний космос. І це фантастика. У молоді роки він називав себе «містер ненормальний», і саме такий напис зробив на футлярі свого першого саксофона. ℹ Друзі називали його за швидкісну гру «Спалах з Нью Арка» А ми називаємо його - Легендарний Вейн Шортер

    4 min
  4. 4D AGO

    Вес Монтгомері (12.03.2026)

    Грати Джаз у Штатах у п’ятдесятих і шістдесятих і при тому не вживати нічого, навіть алкоголю, бути перебірливим у їжі, словах і друзях, мати семеро дітей і бути вірним і люблячим чоловіком здавалося неможливим. Але він був саме таким. Музика була в його житті з дитинства. Усі його брати й сестри на чо́мусь грали, йому дісталася укулеле, але її в будь-який час міг перемогти футбол, або мотоцикл. Він жив у Індіанаполісі, розвантажував кригу і фрукти, потім влаштувався зварювальником і думав, що саме в цьому полягає його талант. Він був спокійним, щасливим, уже одруженим – і саме тоді вперше почув Чарлі Крісчена з оркестром Бені Гудмена. Наступного дня він придбав гітару і підсилювач. Він почав учитися, просто намагаючись скопіювати соло свого кумира, і грав на повній гучності. Сусіди почали скаржитися. Він не зважав. Але прохання дружини було́ законом. Він просто відклав вбік медіатор і почав грати подушечкою великого пальця. Так було набагато тихіше, а ще – глибше та інтимніше. Так народився його унікальний стиль. За його великим пальцем спостерігали всі, і ніхто не міг зрозуміти, як можна грати з такою швидкістю Він не знав нот, але досконало знав акорди і на слух за декілька хвилин міг підібрати безліч мелодій. Спочатку були маленькі клуби + невідомість + відсутність грошей. Потім у формулі сталою величиною залишилася тільки відсутність грошей. Одного вечора в Гарлемі він зустрів Леса Пола та Джорджа Бенсона і поскаржився на злидні. Лес Пол порадив йому стати ближчим до людей. Він замислився і пішов на компроміс. Колеги по сцені почали звинувачувати його у комерціалізації, а джаз отримав мільйони нових прихильників. Він почав записувати більш популярну музику, але на концертах ніколи собі не зраджував і грав тільки те, що йому подобалося. Він був перфекціоністом і рідко коли був задоволений власною грою, але за своє коротке життя він встиг цілковито змінити уявлення про гітарний звук і техніку. Його нескінченно цитують гітаристи та вивчають його метод гри октавами й великим пальцем правої руки. Коли молоді музиканти запитували його про секрети майстерності, він відповідав: «Я нічого не знаю про терміни, які ти називаєш. Я не можу тобі дати відповіді. Я граю не так, я граю те, що чую». ℹ Батьки назвали його: Джон Леслі, а ми називаємо його легендарний Уес Монтго́мері.

    4 min
  5. 5D AGO

    Дізі Гілеспі (11.03.2026)

    У нього багато ознак. Дехто відразу впізнає його за беретом та окулярами, а дехто назве його ім’я, коли побачить на фото знамениті щоки. Хтось обов’язково розкаже вам історію про танцюриста, який впав на його інструмент - і відтоді він із задоволенням почав грати на трубі із разтрубом, зігнутим під кутом 45 градусів… Так, у нього є багато ознак. Але найголовніша – це його музика. Він почав у 40-вих і встиг зробити надзвичайно багато: він стояв біля витоків бі-бопу, ф’южену і невимушено подарував нам афрокубинський джаз. Він грав настільки віртуозно, що повторити його змогли одиниці, а закохалися у нього мільйони. Його називали «запаморочливий», але не тільки за стиль гри та імпровізації, а і за його ексцентричну поведінку, скет-співи та дотепний конферанс, який робив його виступи надзвичайно яскравими і доступними для ретроградів та скептиків. Тільки він міг сам себе висунути кандидатом в президенти США. А його передвиборча програма містила обіцянку: «В разі мого обрання, перейменувати Білий дім в «Дім Блюзу»; призначити держсекретарем США Дюка Еллінгтона, директором Центрального розвідувального управління - Майлза Девіса, а сліпого співака Рея Чарльза - директором Бібліотеки Конгресу». А ще він, на відміну від багатьох колег по цеху, був прекрасним наставником і радо ділився секретами майстерності. Батьки назвали його Джон Біркс… А ми називаємо його - Легендарний Дізі Гілеспі.

    4 min
  6. 6D AGO

    Маркус Міллер (10.03.2026)

    ✅ Він не може займатися лише однією справою. Йому здається, що якщо він зосередиться на чомусь одному́, то все стане занадто складним. Тому він одночасно може писати музику для кіно, вчити сина грати у бейсбол, продюсувати чийсь альбом, вигадувати новий кавер або знову і знову шукати найкращий звук свого інструмента. І довго грати на одному інструменті він теж не може Це може бути і рояль, і блок-флейта, як у дитинстві, чи кларнет, як у юності, чи його улюблений бас, а може – саксофон, а може – бас-кларнет. І грати в одному стилі він теж не може: зранку фанк, в обід – ф’южн, увечері – R&B, а вночі – соул. І він не може просто грати в одному клубі фанк чи диско на своїй бас-гітарі, своїм особливим звуком, він знає ноти і швидко на слух підбирає будь-які мелодії, тому в ролі сесійного музиканта грає на телевізійному шоу Saturday Night Live і допомагає у концертах і в студії Лютеру Вандроссу, Гроверу Вашингтону-молодшому, Роберті Флекк, Девіду Санборну, Стіву Геду. Йому страшенно подобається робити декілька справ одночасно, і він постійно прагне ще і ще роботи. Він пише музику для Девіда Санборна і Майлза Девіса, не забуваючи регулярно отримувати Ґреммі та за власні сольні роботи, але і цього́ замало. І він береться за кіно. Тому що в кіно він може писати музику в різних жанрах, не обмежуючи себе нічим, крім дедлайнів. Але і цього замало. Концерти, турне і фестивалі, а між ними – нескінченні переїзди й перельоти – і тут йому шкода часу і власного життя, саме в дорозі він пише нову музику. Його звичайний день удома – це студія, хатні справи, студія, час із дíтьми, студія, час із дружиною і знову студія. І в цьому житті завжди є радість і безліч ідей. Які для нього всюди. У Бетховені, якого слухає його син, або у Хіп-хопі, який слухають його донечки. І він обов’язково здивує нас завтра, тому що не збирається зупинятися. ℹ Батьки назвали його Вільям Генрі Маркус, а ми називаємо його легендарний Маркус Міллер.

    4 min
  7. MAR 9

    Майлз Девіс (09.03.2026)

    Розповідь про нього не можна розпочати словами про бідну родину. Зовсім навпаки. Його дід був одним із найбагатших афроамериканців, а його батько отримав блискучу освіту і мав стабільну і дуже прибуткову стоматологічну практику. Любов до розкішного життя у нього була з дитинства, але продовжувати справу батька чи діда він не збирався. Дорога в спорт йому була закрита через слабке здоров’я. Залишалася тільки музика. Він обрав трубу. А його перший викладач заборонив йому використовувати вібрато. Так і народилося його унікальне чисте звучання - переважно у середньому регістрі - з яскравими і довершеними короткими музичними фразами. Ніхто б не наважився назвати його віртуозом, але Дюк Елінгтон порівняв його з Пікассо. Якщо б джазу не існувало, то він би його створив. Ну окей, половину джазу. Майже 50 років зі свого життя він шукав, як вийти за рамки власного болю, власних переживань і власних демонів. І допомагала йому в цьому тільки музика. Залишаючись достатньо закритою людиною, він відкривав нові таланти, нові стилі та напрямки. Його називають одним із засновників бі-бопа, модального джазу, кул-джазу, джаз-року, ф’южн, а в останньому альбомі він звернув увагу і на хіп-хоп. Він назавжди змінив не тільки джаз, а і життя багатьох митців та музикантів, які до джазу не мають жодного відношення. Шанувальники називають його Чорним Принцем Джазу або Князем Темряви... А ми називаємо його - Легендарний Майлз Девіс.

    4 min
  8. MAR 8

    Артуро Сандовал (08.03.2026)

    В його очах - вічне сяйво кубинського сонця. Воно зігріває і радіє всім, але всю свою красу і тепло відкриває тільки обраним. І він став обраним. З 13 років він грав у сільському бенді, а у 16 увійшов до складу кубинського Національного оркестру всіх зірок. Вже тоді він зрозумів, що його сонцю тісно в рамках одного жанру, одного оркестру та однієї країни. І далі почалася історія, яка стала фільмом «За любов чи за країну». Відповідь він знайшов у музиці. Заради музики він одного разу пробрався на корабель для зустрічі із своїм кумиром Дізі Гілеспі і показав йому всю красу музичної Куби. Заради музики він переїхав до Штатів. Заради музики він попросив провести його за лаштунки Большого Театра, щоб отримати один-єдиний урок від соліста оркестру, відомого трубача Тимофія Докшицера. Заради музики він часто повертається до класики і залюбки виконує Рейнгольда Глієра, або концерт для труби Олександра Арутяняна. Заради музики він сам пише класичні твори для труби і постійно вчиться у майстрів. Заради музики він грав не тільки із з Френком Сінатрою, та сотнею джазових зірок, а і з Барбарою Стрейзанд, Глорією Естефан і Алішою Кіс. Він зігрів під кубинським сонцем десятки саундтреків до кінострічок, а найголовніше - він наповнив своїм щирим, теплим і таким безтурботним сонцем джаз. Батьки назвали його Артуро. А ми називаємо його Легендарний Артуро Сандовал.

    4 min

About

Унікальні історії та твори великих музикантів

More From Radio Jazz Ukraine