У 1910-х роках Харків став точкою тяжіння представників новомодної тоді мистецької течії — авангардизму. Точніше, не саме місто, а певна родина — Синякові; до неї належало п’ятеро сестер. У Харкові Синякових уважали диваками, а от на їхню дачу в Красній Поляні під Харковом приїздив цвіт тодішнього українського та російського авангарду: брати Бурлюки, Бобрицький, Мане-Кац, Агафонов, Єрмилов, Косарєв, хлєбников, пастернак, асєєв і маяковський. Вони разом проводили час, дискутували, жартували, а дехто й сватався. Марія вирізнялася серед інших сестер. Вона стала єдиною, хто професійно займався творчістю: писала картини, зокрема портрети сестер і видатних друзів, та ілюструвала книжки. Її роботи зберігаються і в Національному художньому музеї України. До речі, Марія Синякова була другою після велемира хлєбникова Головою земної кулі. Більшу частину життя Марія Синякова прожила в москві, де навчалася у художній студії та вийшла заміж за художника Арсенія Уречина; там і померла. Але вона ніколи не була серед офіційно визнаних мисткинь: її картини аж ніяк не вписувалися у єдино визнаний стиль соцреалізму, ба більше, пізніше Марія Синякова була дотична до дисидентського руху. Її племінниця Ірина передала архів художниці дослідникові історії Слобідської України Андрію Парамонову, збиралася передати й деякі портрети, які зробила Синякова, але цьому завадило повномасштабне вторгнення. У Харкові, на жаль, іще до Великої війни знесли будинок, де жила родина Синякових й у якому малюнки колишньої мешканки були б на своєму місці. Більше про Марію Синякову — у цьому випуску циклу «Маловідомі жінки Харкова».
