Пліч-о-пліч

Plich-o-plich

Герої — так ми говоримо про чоловіків і жінок, що залишили свій бізнес, викладання, кар’єру й родини, щоби стати до зброї та захищати Україну. Жертвуючи своїм фізичним і ментальним здоров’ям, позбавляючи себе багатьох благ цивілізації, захисники й захисниці б’ються з терористичними військами росії. Але ці самі герої, опиняючись у нових для себе складних життєвих обставинах, як-от контузія, поранення, утрата зору або кінцівок (плюс психологічні потрясіння), наражаються на складнощі та несприйняття. Програма «Пліч-о-пліч» — це історії воїнів, яким доводиться учитися жити по-новому. Усі вони не

  1. 4D AGO

    «Я хочу, щоб цей тренажер стояв у кожному реабцентрі України й без відкату»: ветеран Олександр Гончаренко створює нові розробки для реабі

    «Рука, коліно та плече» — так з усмішкою майстер із ремонту й налаштування спортивних тренажерів Олександр Гончаренко розповідає про особистий креатив під час роботи в спортзалах. До того ж після шпиталю він заходився розробляти й виготовляти стаціонарні та мобільні комплекси з підвісною системою для реабілітації людей із порушеннями опорно-рухового апарату. У 2022-му, перед контрнаступом Сил оборони України на Харківщині, Олександр дістав тяжке поранення у бою. Позаду — вісім надскладних операцій на правій руці (йому пересаджували кістку з ноги на руку), наполегливі заняття з відновлення мобільності та постійна боротьба з керівництвом підрозділу за повноцінну реабілітацію. Це спонукало ветерана спрямувати інженерні навички в нових розробках для більш ефективного відновлення після травм і поранень захисників. Функціональні тренажери двох технічних версій уже використовують у шпиталях Харкова й на Закарпатті. Після повернення з війська Олександр відновив роботу сервіс-центру Fix4Gym Group і тепер постійно в роз’їздах: обслуговує та встановлює нове обладнання у спортзалах Харкова. Для розвитку реабілітаційних проєктів Олександр Гончаренко разом із сестрою Альоною Піщуліною створив громадську організацію «Майстер Ветеран». Сашко й Альона продовжують розповідь про взаємопідтримку, поранених у шпиталях і тренажери, які дивують закордонних фахівців. У першому епізоді «Пліч-о-пліч» Олександр Гончаренко з Альоною Піщуліною розповідали про волонтерство на Північній Салтівці та службу у війську, а головне — про те, як труднощі в реабілітації Олександра змусили його обстоювати свої права та спонукали зайнятися реабілітацією інших побратимів.

    28 min
  2. FEB 24

    «Або береш у руки зброю, або залишаєшся рабом»: ветеран Олександр Гончаренко на фронті, у волонтерстві й реабілітації захисників

    На світанку 24 лютого розпочався новий етап російсько-української війни. Ракети по українських військових аеродромах, рух колон військової техніки з позначкою Z, авіанальоти на міста і села й артобстріли прикордонних регіонів засвідчили початок повномасштабного вторгнення росії в Україну. Харків із перших годин 24 лютого російська армія атакувала «Градами», з бомбардувальників і ракетами. Сім’ї з дітьми на автівках, поїздами й автобусами виїжджали подалі від обстрілів і пекельних звуків вибухів. Тривалий час тисячам харківців надійним прихистком слугував метрополітен. Поки одні намагалися зрозуміти, виїжджати чи залишатися у прифронтовому місті, інші харківці гуртувалися у волонтерстві або записувалися до Сил оборони України. А воїни АТО із самісінького ранку 24 лютого зустрічалися у місцях, про які домовилися заздалегідь, брали зброю і вирушали на захист Харкова. Обороняти Україну, зокрема й Харківщину, вийшли підприємці, айтівці, лікарі, спортсмени, учителі та зрештою усі, хто збагнув справжні наміри росії: повністю загарбати Україну. Шлях захисника, з яким сьогодні спілкувався ведучий Володимир Носков, починався з волонтерства на Північній Салтівці. Ветерана Олександра Гончаренка знають у шпиталях і реабілітаційних центрах від Харкова до Закарпаття. Він розробляє і виготовляє тренажери з підвісною системою для фізичного відновлення тяжкопоранених військовослужбовців. А річ у тім, що до Великої війни Олександр у власному сервісному центрі Fix4Gym Group налаштовував і ремонтував спортобладнання. Уже менш ніж через пів року великого опору, після тяжкого поранення лівої руки в бою на Харківщині й перенесених восьми операцій, він сам потребував якісної реабілітації. Але в підрозділі йому буквально доводилося виборювати можливість відвідувати лікарів задля відновлення мобільності руки. Тому військовослужбовець вирішив боротися за власне здоров’я, а тепер допомагає реабілітуватися іншим захисникам. Це і є для Олександра поштовхом у розробленні нових стаціонарних та мобільних тренажерів для шпиталів і лікарень. Олександр Гончаренко певен: повноцінне відновлення людини — це не тільки про роботу з м’язами травмованого тіла, але й про ментальний стан. Душа має урівноважитися й отримати нові сили жити, творити, кохати й рухатися уперед. Цим переконанням ветеран поділився із сестрою Альоною Піщуліною. Так брат і сестра прийшли до створення громадської організації «Ветеран Майстер», присвяченої фізичній, соціальній та психологічній реабілітації ветеранів, зокрема, за допомогою арттерапії. Як волонтерство на Північній Салтівці Харкова стало емоційною підготовкою до рішення мобілізуватися у військо людини, яку нічого не пов’язувало з армією? Як військо навчило головного: ніяких компромісів із совістю? Олександр узявся обстоювати не тільки свої права, але й права побратимів. Про це слухайте у двосерійному випуску подкасту «Пліч-о-пліч».

    37 min
  3. FEB 20

    Щоби бути мобільнішими: харківських ветеранів навчатимуть водіння у безбар’єрній автошколі

    Навесні до новенького білого «рено» з ручним керуванням сядуть перші учні безбар’єрної автошколи — це ветерани, що після фронту попри травми й поранення, оволодівши протезами ніг, прагнуть самостійності, незалежності, одно слово, активного життя. Для них авто — це не просто про бажання стати водієм; це передусім про мобільність у містах і селах, де безбар’єрність поки що з розряду мрії. Першу інклюзивну автошколу для людей з інвалідністю створено на базі Харківського автотранспортного фахового коледжу. Освітній заклад має майже сторічну історію, але навчання водіїв категорії В для ветеранів з інвалідністю — це нова програма. Заняття в автошколі для воїнів, що внаслідок бойових дій дістали поранення і тепер користуються протезами ніг, будуть безплатними. На перший курс записалося десять ветеранів. Так Харківщина приєднується до всеукраїнського проєкту «Безбар’єрні автошколи», який спільно втілюють Міністерство внутрішніх справ України та Мінветеранів. Нині в різних регіонах працює сім автошкіл зі спеціальними умовами навчання для людей з інвалідністю, зокрема з порушеннями опорно-рухового апарату. У подкасті «Пліч-о-пліч» ведучий Володимир Носков разом зі спеціалістом із керування Геннадієм Голіусом проїхалися машиною на ручному керуванні, щоб пояснити, як нею без проблем водитимуть ветерани з протезами ніг. Розповіли історію Олексія Іншакова — футболіста команди «Металіст 1925 Незламні», у якій грають побратими з ампутаціями. Ветеран сказав, що завжди не міг усидіти на місці. Одначе поранення у бою під Макіївкою на Донеччині, унаслідок чого хірургам у шпиталі довелося ампутувати середню третину лівої гомілки, спочатку значно вплинуло на ментальний стан і мобільність Олексія. І знаєте, що спонукає його повертатися до активного способу життя? Футбол. Щоб вільно та вчасно приїжджати на тренування команди й роботу, Олексій і вирішив отримати водійські права. У подкасті дізналися, що чекає слухачів безбар’єрної школи, а також про те, хто допомагав у придбанні та спеціальному технічному обладнанні чотирьох машин для навчання людей з інвалідністю.

    32 min
  4. JAN 23

    «Щоб залишатися серед своїх»: харківський ветеран створив пральню для підприємств

    Професійне прання простирадл, покривал, накидок, рушників і багато іншого, що використовують у роботі спа-салони, спортивні та реабілітаційні центри, шпиталі й лікарні, пропонує сучасна пральня ветерана війни Юрія Влащенка. Він — учасник бойових дій та один із переможців ветеранського напряму програми «Власна справа». Ця грантова програма — підтримка державою воїнів, які демобілізувалися із Сил оборони України та прагнуть бути активними в цивільному житті, зокрема розвиваючи свій бізнес, розповідають у Харківському обласному центрі зайнятості. Сорокашестирічний ветеран Юрій Влащенко дотепер не уявляв себе підприємцем. Військо — так, це його життя — спільнота, де серед побратимів і посестер Юрій почувається природно. Мобілізувався 2016 року, коли російсько-українську війну на Донбасі офіційно називали Антитерористичною операцією (АТО) Спочатку Юрій служив у Повітряних силах, а згодом перевівся до Сухопутних військ, щоби бути більш залученим до опору з армією агресора. Про Другий механізований батальйон 54 окремої механізованої бригади, нині відомий як «К-2» під командуванням Кирила Вереса, ветеран говорить тепло, у його голосі чутно ностальгію. Троїцьке, околиці Попасної, Авдіївка, Красногорівка, Мар’їнка, Степне — це далеко не повний перелік населених пунктів Донеччини та Луганщини, у яких «К-2» нищив окупантів. Про минулі бої на Донбасі Юрій Влащенко говорити не бажає — емоційно неможливо. Одначе наслідком його участі у визвольній війні можна вважати перенесений інсульт навесні 2022 року. Ветеран і досі відновлюється у лікарнях. Зрештою рішення Юрія відкрити професійну пральню для комунальних підприємств і приватних фірм — це не просто для заробітку. А втім, про мотивацію свого бізнесу Юрій Влащенко розповів у подкасті «Пліч-о-пліч». А про нові грантові можливості «Власної справи» для ветеранів та їхніх рідних ми поговорили з директором Харківського обласного центру зайнятості Денисом Олійником.

    39 min
  5. 12/22/2025

    «А ти реально псих!»: як студент Микита Івченко подався у піхоту

    «Спочатку мені дали позивний Псих, але я не погодився. Коли я прийшов до хлопців, усіх їх мобілізували, усі були старші за мене на років десять щонайменше. Мені ж був двадцять один рік. Наш заступник командира підійшов, поспілкувався зі мною і сказав: “Друже, а ти реально псих!”. “А чого я псих?” — спитав, а він і пояснив: “Бо уклав контракт у двадцять один рік, відпочивав би собі вдома, пив би каву й гуляв би з дівчатами”», — згадує про те, як побратими-піхотинці відреагували на бажання юнака битися за Україну, харківець Микита Івченко. 2022 року, щойно почалося повномасштабне вторгнення, коли багато хто з молоді шукав шляхи виїзду за кордон, Микита Івченко, нинішній студент Навчально-наукового інституту соціології та медіакомунікацій Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна, без вагань ухвалив рішення стати до зброї. А вже влітку 21-річний доброволець Микита підписав контракт із 80 окремою десантно-штурмовою бригадою. Піхотинцем-стрільцем Івченко в лавах четвертого батальйону пройшов звільнення правого берега Херсонщини й бився за Кремінну на Луганщині. Мінно-вибухова травма ноги не стала на заваді активному й цілеспрямованому Микиті Івченку. Після повернення до цивільного життя він вирішив продовжити навчання у Каразінському університеті — тепер на магістерській програмі з медіакомунікацій. Серед іншого його мотивувало й особисте: поєднати практичний воєнний досвід та інструменти комунікації, щоби проговорювати із суспільством важливі для ветеранів питання, — це потрібно для зменшення дистанції, певних страхів і стигми, а також щоб мати можливість знаходити спільні точки дотику. Тож одразу після складення сесії у Каразінському ми з Микитою зустрілися у подкасті «Пліч-о-пліч». Поговорили про вибір і побратимство піхотинців, послухали історію воїна та, зрештою, поцікавилися, якими тепер є цілі студента.

    48 min
  6. 11/28/2025

    «Усе починається з атмосфери спокою»: як Repower допомагає оновитися виснаженим військовим лікарям

    Так уже склалося у нашому сприйнятті лікарів, що про них говоримо переважно як про міцних і стійких людей. Та медикам якось незручно скаржитися на здоров’я чи виснаження. Одначе вони не роботи: ресурси організму вичерпуються. У військових лікарів усе набагато складніше: ризик, пов’язаний з ударними дронами та іншою зброєю у так званій кілзоні; високий темп роботи; дуже тяжкі поранені; а на ухвалення рішення в анестезіологів і хірургів лічені секунди. На операційних столах одні поранені змінюють інших. Стабілізували й далі еваком у тиловий шпиталь. Така коловерть у стабілізаційному пункті не те що вимотує медперсонал, але й накладає тяжкий емоційний відбиток. І так у військових лікарів із дня у день утома наростає, немов грудка снігу. А їм попри це потрібно й далі реанімувати, оперувати й евакуювати воїнів на наступні етапи лікування. Одна зі співзасновниць благодійного фонду Repower Марина Садикова говорить: «У літаку перед польотом зазвичай оголошують: насамперед потрібно надіти маску собі, а потім тому, кого рятуєш. Ось так і з нашими медиками: спочатку потрібно надіти маску на них, щоб вони мали змогу й далі рятувати життя військовослужбовців». Так вона з подругою-компаньйонкою Катериною Сердюк наприкінці 2022 року заходилися організовувати перший ретрит із відновлення ментального здоров’я для волонтерів і військових лікарів. Вони розуміли, що, отримавши психологічну допомогу в проєкті, медики повернуться і врятують іще тисячі життів. За майже три роки фонд провів у Швеції, Данії та Іспанії 16 програм психологічного відновлення для 1200 українських військових медиків. У кожен ретрит із командою вирушають висококваліфіковані психологи, які знаються на травмах війни. Упродовж щонайменше десятиденних «канікул» медики занурюються у повний спокій. Для них забезпечують багато сну, індивідуальні та групові практики з психологом, лекції із самодопомоги, арттерапію, прогулянки на природі й чимало емоційно приємних сюрпризів від команди ретриту та міжнародних партнерів. А цієї осені фонд Repower запустив перший пілотний проєкт в Україні: психологічне відновлення для військових лікарів у Карпатах. Надалі команда планує створити стаціонарний центр відновлення, щоб іще більше військових медиків після проходження курсу ментального посилення могли бути максимально ефективними в лавах Сил оборони. Наскільки вдалою виявилася перша мандрівка в гори для військових лікарів? Що передбачає пілотна програма «Repower удома»? Нарешті, з якими враженнями повертаються з ретриту у Швеції до своїх стабпунктів лікарі? Про все це ми дізналися у подкасті «Пліч-о-пліч». Гостями стали Марина Садикова й Катерина Сердюк — співзасновниці благодійного фонду Repower. У подкасті розповіли історію анестезіолога стабпункту, що працює на Харківському напрямку, Олександра Реготуна. Про нього з певністю можна сказати, що він борець за життя і цінувальник зірок. До повномасштабного вторгнення у реанімації Олександрівської клінічної лікарні міста Києва молодий лікар чинив без перебільшення серйозне протистояння зі смертю. Тоді, у 2020–2021 роках, світ та Україна зокрема стояли перед викликами пандемії COVID-19. Бігаючи від пацієнта до пацієнта, регулюючи потоки кисню, коригуючи параметри вентиляції, міняючи маски, закриваючи історію хвороби людини через чергову смерть, виснажений Олександр міркував, що це справжній Армагеддон. Але в анестезіолога ще попереду буде справжнє пекло з покаліченими зброєю агресора українськими військовослужбовцями. Військовий медик Олександр Реготун приймає у стабілізаційному пункті тяжкопоранених із поля бою: знеболює, фіксує, зупиняє кровотечу, накладає пов’язки — разом із командою медиків робить усе можливе для стабілізації поранених, щоб ті змогли дістатися до шпиталю, де їх прооперують. У подкасті анестезіолог поділився, із чим на війні не може змиритися як лікар і як труба телескопа стала для нього несподіваною реабілітацією.

    51 min
  7. 10/13/2025

    Протезна лабораторія, де закладають якість життя воїнів з ампутаціями

    Військовослужбовці та цивільні з ампутаціями ніг зможуть пройти повний цикл протезування і відновлення в Університетській лікарні Харківського національного медичного університету. Там наприкінці вересня відкрили першу на Сході України сучасну лабораторію протезування та ортезування. Комплексна програма з фізичної реабілітації — це спільний проєкт Харківського національного медичного університету й Міністерства охорони здоров’я за підтримки Міжнародного комітету Червоного Хреста в Україні. Лабораторія та власне ребцентр Університетської лікарні стануть практичною базою для підготовки протезистів, яких нині бракує в країні. Хто зможе потрапити на протезування і реабілітацію до новоствореної лабораторії та які послуги можна отримати від міжнародної реабілітаційної команди — про це дізналися у подкасті «Пліч-о-пліч». У студії були керівниця центру реабілітації філії «Університетська лікарня» ХНМУ Олена Марковська та професор ХНМУ і директор Центру психічного здоров’я Університетської лікарні ХНМУ Володимир Коростій.

    43 min
  8. 09/26/2025

    Як мистецтво допомагає ветеранам повертатися до життя

    Минулої неділі на «Артдачі» гостювали ветерани. Організатори музичного заходу запропонували захисникам у невимушеній атмосфері послухати музику, поспілкуватися, поспівати під гітару, а ще спробувати зіграти в імпровізованому оркестрі, музикантами якого вони якраз і стали. У благодійному фонді «Артдача» переконані, що травмочутливе мистецтво допомагає учасникам бойових дій м’яко вивільняти емоції, знімати тілесні затиски, почуватися частиною спільного та знаходити новий спосіб самовиражатися без слів. Ініціатори першого музично-інклюзивного вікенду для ветеранів планують створювати спільноту «рівний — рівному» з регулярними зустрічами. У подкасті «Пліч-о-пліч» почули враження учасників музичної зустрічі й поміркували, як музика і творчість загалом можуть прибирати бар’єри для створення простору рівних. Гості випуску: колишня акторка, організаторка культурних подій і співзасновниця благодійного фонду «Артдача» Марія Какуріна, інтегративна психотерапевтка й координаторка психологічного напряму фонду та напряму роботи з ветеранами Анастасія Портнова, а також захисник України, музикант і цілком можливо майбутній амбасадор інклюзивності в Харкові Ілля «Джузі» Васильєв, що планує навчатися на психолога. Ветеран нещодавно повернувся додому в Харків після реабілітації на Львівщині. Там проходив протезування після тяжкого поранення у стрілецькому бою і високої ампутації ноги восени 2024 року. Спілкування, музика, поезія, художнє і театральне мистецтво допомагають ветеранам, захисникам з інвалідністю пройти особистий шлях повернення організму та психіки з бойового стану в більш спокійний, характерний домашньому ритму родини, темпу роботи в цивільному житті. Живе спілкування та арттерапія у безпечному ветеранському просторі в супроводі психологів і, що важливо, у спільноті рівних спонукають піклуватися про душу й допомагають по-новому дивитися на фізичні порушення, зміни в стосунках із коханими та нав’язливі розпитування або відчуження перехожих на вулиці. Яким буде день прийдешній і життя загалом — багато в чому залежить від нас. У благодійному фонді «Артдача» прагнуть підставити надійне плече військовослужбовцям і ветеранам. Незабаром воїнів знову запрошуватимуть на об’єднувальні інклюзивні зустрічі.

    43 min

About

Герої — так ми говоримо про чоловіків і жінок, що залишили свій бізнес, викладання, кар’єру й родини, щоби стати до зброї та захищати Україну. Жертвуючи своїм фізичним і ментальним здоров’ям, позбавляючи себе багатьох благ цивілізації, захисники й захисниці б’ються з терористичними військами росії. Але ці самі герої, опиняючись у нових для себе складних життєвих обставинах, як-от контузія, поранення, утрата зору або кінцівок (плюс психологічні потрясіння), наражаються на складнощі та несприйняття. Програма «Пліч-о-пліч» — це історії воїнів, яким доводиться учитися жити по-новому. Усі вони не