Jazz-Легенда на Radio Jazz

Унікальні історії та твори великих музикантів

  1. 10H AGO

    Боббі Макферрін (20.10.2025)

    Одно́го разу після концерту він звернувся до публіки і запропонував поставити йому будь-яке запитання. Раптом із залу вигукнули: «А в чому сенс життя?» Проігнорувавши іронію, він спокійно відповів: «Знайти Бога. Якщо ви слухали його нажи́во, то ви точно зрозумієте про що йдеться». Він народився На Мангеттені в родині класичних музикантів. Його батько був першим афроамериканцем, який став солістом  Метрополітен-опера. Його першим інструментом став кларнет, а потім його захопило фортепіано. І зрештою все так і могло закінчитися, але лише́ не з ним. Він ніколи не шукав простих та шаблонних шляхів. Раптом він вирішує, що його головним інструментом стане голос. З першим повноцінним сольним дебютом йому допомагає улюбленець Америки Комік Білл Косбі,  а остаточно повірити у власні сили він зміг після надзвичайно теплої зустрічі зазвича́й стриманої й вибагливої німецької публіки. Запис концертів у Німеччині  став альбомом із лаконічною назвою Голос. Жодних інструментів, жодних спецефектів. Тільки він і його розмова з Богом, до якої він завжди радо долучає свою публіку. Він ніколи заздалегідь не прописує програми концерту. Усе, що відбувається на сцені чиста, – імпровізація. Йому просто не цікаво будь-що повторювати двічі. Щоразу все має відбуватися тут і зараз і щоразу це має бути відчуття катарсису. Він міг би стати заручником власного музичного жарту. Артистом однієї пісні. Але коли він це усвідомив, то просто виключив її навіки зі свого репертуару, хоча міг би заробляти мільйони. На псевдо піку своєї слави він круто міняє своє життя і починає брати уроки диригентського мистецтва у Леонарда Бернстайна, Густава Мейера й Сейджи Озава.  Він занурюється у світ улюбленої з дитинства класики, і симфонічні оркестри вважають за честь працювати під його орудою. Він проповідує музику Моцарта і стверджує, що саме його музика наповнює світлом життя. Але поруч живе джаз і  ще безліч стилів, які він, наче найзразковіший прочанин, досліджує і відтворює у своїх концертах. Він давно не приховує своєї релігійності та ніколи не розлучається з Біблією, і кожна його музична проповідь розповідає про світло, радість, чистоту і пошук Бога. Батьки назвали його Роберт, критики називали його вуду голосу, або просто Диво голос, а ми називаємо його Боббі МакФеррін.

    4 min
  2. 1D AGO

    Ніна Сімон (19.10.2025)

    Вона була абсолютно переконана, що слово «джаз» вигадали білі, щоб відділити себе від чорних. І мала на це безліч причин. Вона мріяла  стати піаністкою та грати класичну музику, і їй чесно здавалося, що колір шкіри й гендер не стануть на завадіУсе почалося у дванадцять років.  Під час свого́ сольного виступу у Північній Кароліні вона помітила, що її батьків пересадили з першого ряду на гальорку, тому що не вистачало місця білим. Вона перервала концерт і гучно заявила, що поки батьки не повернуться на свої місця, вона не гратиме. Її називатимуть Нельсоном Манделою у спідниці, і тексти її пісень стануть маніфестами у боротьбі за рівні права. Вона не хотіла бачити білих на своїх концертах, і вони відверто боялися на них ходити. У її голосі й очах була пристрасть, глибина, біль і лють – й публіка майже ніколи не бачила її усмішки. Аби заробити на навчання у престижній Джульярдській школі, вона вимушена була грати диявольську музику в клубах Атлантік Сіті, а щоб мати про це не дізналася – вигадала собі нове ім’я. Перший чоловік був просто нікчемою, а другий став її менеджером і швидко зрозумів, скільки грошей вона може йому принести, особливо якщо вчасно її вдарити й накачати наркотиками. Вона стала некерованою, музиканти не знали, що вона втне наступної миті. Їй хотіли винайняти охоронця, але не для того, щоб захистити від фанів, а навпаки – захистити публіку від неї. Розчарована американським шоу-бізнесом і недолугою боротьбою за права, вона покидає Америку та їде до Ліберії, а потім надовго осідає в Європі. Але й тут усмішка не повернеться на її обличчя. Лють знову візьме гору. Скандали, психічні розлади, напади на людей зі зброєю, проблеми з податками – усе це мало кого зробить щасливим. На сцену вона повернеться завдяки рекламному ролику «Шанель» і фільму «Точка неповернення», де звучатимуть її пісні.  Вона спробує повернутися не лише на сцену, а й у нормальне життя, але рак забере у неї останні сили. Десь в інших світах вона точно концертує, усміхається і грає своїх  улюблених Брамса та Бетховена. Батьки назвали її Юніс Кетлін Ваймон, публіка нагородила її титулом «Жриця соулу», а ми називаємо її Легендарна Ніна Сімон.

    4 min
  3. 2D AGO

    Френк Сінатра (18.10.2025)

    Коли він пішов із життя, один із журналістів написав: «До біса календарі! День його смерті – це кінець двадцятого століття». І в цьому є частка істини. Історія його життя – це історія Америки двадцятого століття й уособлення американської мрії. Постійні гойдалки та ціла купа суперечностей. Його вигнали зі школи, він не знав нотної грамоти, але став найулюбленішим співаком, без перебільшення, мільярдів. Він отримував по двадцять тисяч листів на день від шанувальниць, але не був щасливим у чотирьох своїх шлюбах. Він міг спокійно розбити носа комусь зі своїх кривдників у барі та незавжди делікатно вирішував свої професійні справи, але жертвував мільйони на благодійність. Він завжди підтримував демократів, хоча знав, що його успіх залежить від консерваторів. Він втрачав кохання, гроші, роботу і найдорожче, що в нього було, – голос. Його називали людиною минулого, але він довів, що це минуле буде актуальним і через п’ятдесят, і через сто років. Про його нестерпний характер ходили легенди, але саме цей характер допомагав йому боротися за права чорношкірих і євреїв. Він допомагав Кеннеді стати Президентом, а його самого звинувачували у прихильності комуністам. Він ніколи не спростовував і не заперечував своїх зв’язків з мафією, але активно співпрацював із ФБР, коли викрали його сина. Він ніколи не гнався за модою, не зраджував своєму стилю і був справжнім крунером, але став еталоном для багатьох музикантів, які працюють у всіх жанрах. Під його пісні танцюють на днях народження і плачуть на похоронах. І його особливий оксамитовий тембр неможливо сплутати із жодним іншим. У день його смерті на вулиці Лас Вегаса загасили світло, а Емпаєр Стейт Білдінг підсвітили блакитним світлом під колір його очей. ℹ Його називали Френкі, The Voice, Містер Блакитні очі, Chairman А ми знаємо його як Легендарного Френка Сінатру.

    4 min
  4. 3D AGO

    Арт Блейкі (17.10.2025)

    «Якщо вам хочеться тупотіти ногами - топайте. Якщо вам хочеться плескати в долоні - плескайте. Якщо хочете зняти взуття - зніміть. Залиште свої життєві негаразди зовні - ви прийшли сюди, заради свінгу! » Це було його джазовим посланням світу. І таких послань буде багато. Десятки неперевершених музикантів, яких він відкрив світу через свій оркестр, поєднання свінгу, фанку, соулу, бібопу і госпелу, народження хард-бопу, виступи зі найвеличнішими зірками джазу. Він був незамінним, тому що відчував музику, як ніхто. На його барабанних паличках трималися оркестри, комбо і тріо. А інколи його пристрасть та енергія перетворювала палички на справжні факели. Ну окрай раз так здавалося публіці. Інколи важко розрізнити, що в його немузичній біографії правда, а що ні. Подейкують,що після смерті мами у 6 місяців його виховував дядько, що в школі він вчився погано, навчився грати на фортепіано дома, а ударні в його житті - взагалі випадковість. Розповідають, що в 13 він працював на сталеварному заводі. Свідчень цьому немає, але те, що він у цьому віці зустрів кохану, у 14 одружився, а у 15 вперше став батьком, повірити можна. Як і в те, що саме тоді він вже очолював оркестр, який грав на танцях. Його енергії та пристрасті точно на це вистачало. А ще розповідають про те що рік він провів у Африці, вчився грати на всьому, що підпадало під руку, прийняв іслам і змінив ім’я, інші свідчать, що він не покидав територію Сполучених штатів Америки. Всі ці історії тільки маленькі епізоди в його славній історії. Він був чемпіон акустичного джазу. У звукозаписуючих компаніях йому говорили, щоб він додав трохи рокового саунду для більш сучасного звучання композицій. Але він не продавав своє мистецтво. Він не хотів отримати світ і втратити душу? Він хотів, щоб його джазові меседжі були чистими. Дехто знав його як Абдуллу ібн Бухаіна, колеги називали його коротко «Бу», а ми називаємо його легендарний Арт Блейкі.

    4 min
  5. 4D AGO

    Білл Еванс (16.10.2025)

    - Він білий? - запитав Майлз Девіс. - Ага. - В окулярах? - Точно ... - Я знаю цього сучого сина. Я чув його в «Бёрленд». Він грає як Бог! Привези його в Бруклін, в «Колоні». У четвер увечері. Так, він справді був білим. А ще він був наполовину українцем: його мама, Марія Сорока, захоплювалася класичною музикою, непогано грала на піаніно і, не зважаючи на злидні, дала своїм дітям блискучу музичну освіту. Завдяки їй наш герой грав не тільки на піаніно, а ще й на скрипці та флейті. Зрештою зупинився і назавжди обрав для себе піаніно. Світ постійно випробовував його і ніби намагався залишити на самоті. Почалося все з армії, службу в якій він ненавидів і ніколи не згадував, а ілюзорною втечею від муштри і армійських законів тоді вперше стали наркотики. Потім він буквально став «білою» вороною серед найкрутіших музикантів 50-60-х років. Просто тому, що був білим. І знову наркотики. Потім доля забирає в нього друга і музиканта, який не просто розумів його музику, а буквально вростав в кожну її ноту. І він знову залишається на самоті. (Можливо саме самотність підштовхнула його на створення нових законів багатоканального сольного звукозапису.) І знову наркотики, які відбирали у нього час і життя, але не змогли відібрати дар. Він був шульгою і коли права рука зовсім не працювала від уколів, він грав у клубах Нью-Йорка так, що ніхто не міг здогадатися, що в дії лише одна рука. Саме він створив новий жанр у джазовій музиці – piano trio, де повною мірою розкрився його унікальний талант і стиль, в якому він ніби щось недоговорював і, як сказав Майлз Девіс, «йшов під воду». Батьки назвали його Уільям Джон Еванс… А ми називаємо його - Легендарний Білл Еванс.

    4 min
  6. 5D AGO

    Вес Монтгомері (15.10.2025)

    Грати Джаз у Штатах у п’ятдесятих і шістдесятих і при тому не вживати нічого, навіть алкоголю, бути перебірливим у їжі, словах і друзях, мати семеро дітей і бути вірним і люблячим чоловіком здавалося неможливим. Але він був саме таким. Музика була в його житті з дитинства. Усі його брати й сестри на чо́мусь грали, йому дісталася укулеле, але її в будь-який час міг перемогти футбол, або мотоцикл. Він жив у Індіанаполісі, розвантажував кригу і фрукти, потім влаштувався зварювальником і думав, що саме в цьому полягає його талант. Він був спокійним, щасливим, уже одруженим – і саме тоді вперше почув Чарлі Крісчена з оркестром Бені Гудмена. Наступного дня він придбав гітару і підсилювач. Він почав учитися, просто намагаючись скопіювати соло свого кумира, і грав на повній гучності. Сусіди почали скаржитися. Він не зважав. Але прохання дружини було́ законом. Він просто відклав вбік медіатор і почав грати подушечкою великого пальця. Так було набагато тихіше, а ще – глибше та інтимніше. Так народився його унікальний стиль. За його великим пальцем спостерігали всі, і ніхто не міг зрозуміти, як можна грати з такою швидкістю Він не знав нот, але досконало знав акорди і на слух за декілька хвилин міг підібрати безліч мелодій. Спочатку були маленькі клуби + невідомість + відсутність грошей. Потім у формулі сталою величиною залишилася тільки відсутність грошей. Одного вечора в Гарлемі він зустрів Леса Пола та Джорджа Бенсона і поскаржився на злидні. Лес Пол порадив йому стати ближчим до людей. Він замислився і пішов на компроміс. Колеги по сцені почали звинувачувати його у комерціалізації, а джаз отримав мільйони нових прихильників. Він почав записувати більш популярну музику, але на концертах ніколи собі не зраджував і грав тільки те, що йому подобалося. Він був перфекціоністом і рідко коли був задоволений власною грою, але за своє коротке життя він встиг цілковито змінити уявлення про гітарний звук і техніку. Його нескінченно цитують гітаристи та вивчають його метод гри октавами й великим пальцем правої руки. Коли молоді музиканти запитували його про секрети майстерності, він відповідав: «Я нічого не знаю про терміни, які ти називаєш. Я не можу тобі дати відповіді. Я граю не так, я граю те, що чую». ℹ Батьки назвали його: Джон Леслі, а ми називаємо його легендарний Уес Монтго́мері.

    4 min
  7. 6D AGO

    Біллі Холідей (14.10.2025)

    Коли ця розкішна леді входила до бару престижного нью-йоркського театру Апполо, люди, які не знали її, не могли уявити, що тільки за перші 14 років дитинства вона пережила більше, ніж кожен з них за все життя: кричущу бідність, зґвалтування, голод, катування, ув’язнення. Вона йшла по Апполо, як справжня королева, і ніхто не бачив у її очах біль через коханих чоловіків, які зрадили її талант і життя - хто наркотиками, хто побиттям та приниженням, хто банальним обкраданням. Їй дозволяли входити у бар Апполо зі своїм улюбленим псом боксером Максом і ніхто жодного слова не міг сказати проти. Але мало хто міг уявити, що ця, на перший погляд справжня аристократка, колись змушена була їздити тільки у вантажному ліфті, заходити у концертні зали та готелі тільки через службовий хід і не мала права зупинятися у готелях чи навіть користуватися одним туалетом із білими дамами. Ніхто із відвідувачів Апполо не знав, чому в її волоссі завжди біла гортензія, але всі милувалися її загадковістю. І коли вона піднімалася на сцену і починала співати - всі замовкали і слухали. Слухали, як вона майстерно будь-яку легковажну пісеньку перетворювала на шедевр - стільки глибини, чуттєвості та сенсу було в кожній її ноті. На момент її смерті в неї була одна автобіографія, десятки років самознищення, сотні записів, тисячі концертів і… 70 центів на банківському рахунку. «Я завжди повертаюся, – сказала вона колись про себе, – але ніхто не говорить, де я була». Батьки назвали її Елеонора Фаген, шанувальники - Леді Дей, або Леді Гортензія… А ми називаємо її - Легендарна Біллі Холідей.

    4 min
  8. OCT 13

    Глен Міллер (13.10.2025)

    Він був справжнім солдатом джазу - сувора дисципліна до себе і тих, хто поруч; ніяких відхилень від форми та змісту; чітке знання нот на рівні уставу; майже повна відсутність імпровізацій у поведінці і організації репетицій. За це з нього глузували, вільні від правил та умовностей, новатори джазу і за це його обожнював весь світ. Звучання його оркестру унікальне і його не можливо переплутати з жодним іншим. На його меморіалі написано: «Народився 1 березня 1904 року – безслідно зник 15 грудня 1944». Саме цього трагічного дня дружина не дочекалася від нього особливого привіту під час радіотрансляції BBC концерту оркестру ВМС Сполучених Штатів Америки з Парижа. У 42 році він йде в армію добровольцем, запрошуючи із собою всіх музикантів свого зіркового цивільного оркестру. Але всі йому відмовили. За час служби він підготував 50 військових оркестрів і тільки після цього створив свій власний, в якому знову досяг філігранного звучання. Він дав 200 концертів лише в одній Англії і це тільки за два місяці 1942 року. Він вимагав бездоганної покори і віддачі музиці і не відпускав своїх музикантів у відпустку вважаючи, що їхнє життя набагато безтурботніше, ніж у тих, хто служить на передовій. Американці похилого віку слухаючи його музику, згадують Другу світову, а колишні жителі радянського союзу асоціюють його з маленьким п’янким ковтком свободи. У 1948 році в Союзі не тільки заборонили його музику, а й навіть його ім’я. На цілих 8 років. У всьому світі його знають, як геніального аранжувальника, композитора і організатора. Солдати військового оркестру називали його Демоном… А ми називаємо - Легендарний Глен Мілер.

    4 min

About

Унікальні історії та твори великих музикантів

More From Radio Jazz Ukraine