У фільмі Філіні «Репетиція оркестру» хлопчик запитує у арфістки: «А куди іде музика, коли ти перестаєш її грати?» Ми не знаємо, куди іде музика, але точно знаємо, звідки вона може прийти. Можливо від мами, яка давала уроки гри на фортепіано сама і винаймала викладачів за 25 центів? Можливо з вуличного ярмарку, який так бентежить своєю щирою дитячою радістю і передчуттям чуда? Можливо з кабаре, де напівоголені дівчата потребують особливої синхронності з музикантами, а можливо з оркестрової ями, де можна спостерігати за рухами рук та ніг наймоднішого піаніста у місті. А можливо музика приходить з постійних переїздів і пошуків роботи у крутих біг-бендах. Так, музика може прийти звідусіль, але найголовніше, щоб вона йшла від серця. Грати те, що в серці, і в голові думати про те, що ти граєш… А ще додати жаги і пристрасті, особливого ставлення до ритму і дозволити майже всім своїм оркестрантам бути солістами. Можна запрошувати тільки найкращих, вдосконалювати техніку. Зробити так, щоб твій оркестр впізнавали з перших нот, писати хіти і ніколи не втрачати почуття гумору. Навіть коли ти керуєш своїм біг-бендом з інвалідного візка. Саме його оркестр можна вважати найкрутішим живим джазовим університетом, і саме він як ніхто розумів, що музику потрібно берегти, заснувавши своє музичне видавництво. Так, ми не знаємо куди іде музика, якщо її перестають грати, але його музика надійно зберігається у серці кожного, хто любить свінг і звучання класичних біг-бендів. Його музику бережуть у численних залах слави, музичних академіях і навіть у Бібліотеці Конгресу США. Батьки назвали його Вільям Джеймс, радіоведучий із Канзас Сіті у 1936 році нарік його графом, публіка і критики називала його Король Свінгу, а ми називаємо його Легендарний Каунт Бейсі.
